Шевченко крізь століття…

Хоча слова цього національного Пророка звучали більше ніж півтори століття тому, вони зуміли стали символом героїзму українського народу, якому сьогодні небайдуже майбуття. 27 березня 2014 року у Центрі культури та дозвілля Львівського національного університету імені Івана Франка студенти факультету журналістики провели творчий вечір, присвячений 200-річчю великого генія Тараса Шевченка.

 
Свято розпочали із перегляду відеоролика, в якому його організатор – другокурсниця Анна Солом'яна, продекламувала поезію Марії  Паласевич «Шевченкові слова були пророчі…». На тлі вірша – кадри з подій революції, що підкреслює вагоме значення Шевченка у піднятті звитяжного духа нашої нації та дає можливість ще раз осмислити, що люди, які загинули від рук ката, зробили для країни подвиг, який нами не забудеться.

Відомі рядки з поезій «Ой три шляхи широкії…», «Лілея», «Кавказ», «Тополя»  та інші доносили ті важливі теми, які порушував Кобзар: визволення України  з-під гніту, дівочу долю, материнські почуття, неповторність природи. Деякі з них набули нового звучання – їх поклали на музику чи виконували під акомпанемент фортепіано, що стало однією із родзинок свята. Особливу увагу звернули саме на дотичність слів Шевченка із сучасною ситуацією в Україні, оскільки її народ, повстаючи та виявляючи щире прагнення боротися за справедливість, неодноразово черпав і продовжує черпати натхнення у свого великого наставника.  

Пісні для залу подарував і народний дівочий хор «Ліра», який виконав «Всеупованіє моє..», «Ой встала весна», «Дівочу пісню» та невмирущий «Заповіт», яким і завершили вечір. Наприкінці свята учасникам висловили подяку за гідну підготовку, а глядачам – за увагу та пошанування. 

Враженнями від творчого вечора діляться учасники й глядачі.  Студентка першого курсу Валентина Рущак впевнена: серед людей Шевченко «житиме» і в наступному столітті: «Кожен, хто візьме до рук «Кобзаря», той віднайде ті рядки, які найближчі саме йому. Шевченко народний, наш, тому у його творів українська душа і тим самим, частинка нас». Другокурсник Андрій Ощудляк погоджується із тим, що слова Кобзаря здатні наштовхнути суспільство на роздуми: «Він дозволяв і дозволяє українцям осмислити, піднятись із колін і зняти із себе кайдани, одягнуті сусідом-тираном».Першокурсниця Оксана Груба вирішила  взяти участь у концерті не лише через святкування 200-ої річниці, а й через вплив непростого соціально-політичне становища на свідомість українців. «Для багатьох учасників революції  Шевченко став натхненником , крізь роки поширивши заклики до боротьби за волю», - каже дівчина. 

Справді, пишаєшся неоціненним подвигом тих людей, які віддали життя за Україну, цим самим втіливши ідеї Шевченка у гірку сьогодні реальність, і душа радіє, коли бачиш, що сьогодні підростає покоління, яке також крокуватиме дорогою боротьби за справедливість. 

Юлія Девда

Фото Мар'яни Сич

Суміш відчуттів або між безпекою та азартом (Рецензія на фільм Біла Кондона «П'ята влада»)

Дай людині маску і вона розповість тобі правду

Оскар Уайльд, англійський письменник

Неважливим є те, наскільки ти малий,

коли маєш віру і план дій: відвага заразна

Джуліан Ассанж,засновник сайту «WikiLeaks»

У час розвитку новітніх технологій і нестримного прогресу виробництва її вважають однією з найбільш вартісних речей,оскільки здатна вона не лише тримати світ у курсі подій чи висвітлювати навколишню дійсність, а й неабияк впливати на устрій суспільного життя. Разом із тим – це й одна з найбільш цінних парадигм, оскільки є товаром, за який сьогодні доводиться викладати шалені суми грошей, та потужним об'єктом створення конкуренції між суб'єктами своєї ж  системи на національних і міжнародних просторах. Її з нетерпінням чекають кожен день, без неї не можуть обійтися навіть найвіддаленіші та, здавалося б, Богом забуті куточки планети, які, незважаючи на загальмований технічний розвиток, також бажають тримати руку на пульсі сьогодення. Та мало хто здатен усвідомити, як негативно вона може позначитися на житті населення тоді, коли витлумачена неправильно, чи змінити вектор свідомості в тому разі, коли із конфіденційної чи приватної стає доступною широкому колу споживачів… Інформація, яка під час переломних моментів здатна ставати зброєю та самозахистом водночас.  

Фільм американського сценариста і режисера Біла Кондона «П'ята влада», що вийшов на екрани кінотеатрів минулого року (спільне виробництво Великобританії і Бельгії, кінокомпанія «DreamWorks»,) – яскравий приклад того, коли людині доводиться обирати між безпекою населення і власною пристрастю якнайшвидше розповсюдити сенсаційний пласт досі невідомих даних. Кінокартина, заснована на реальних подіях, розповідає про  оприлюднення журналістами на сайті «WikiLeaks» секретної інформації, яка  відкриває суспільству очі на діяльність державного управління. За своє існування цей Інтернет-ресурс, заснований 2006 року, опублікував безліч таємниць, з чим не зрівняються найавторитетніші світові ЗМІ, зокрема друковані, такі як «New York Times», «Der Spiegel» та «Guardian», про яких неодноразово згадується у стрічці. 

Його засновник Джуліан Ассанж (Бенедикт Камбербетч, відомий виконанням ролі Шерлока Холмса в однойменному серіалі-детективі) та колега-хакер Даніель Домшайт-Берг (Деніель Брюль) викривають  корупційні фінансові механізми, на чисту воду виводять приховані дії владної верхівки, яка автоматично стає їхнім ворогом, а згодом – ведуть інформаційну війну з управлінням США через матеріали, пов'язані з участю цієї країни у війнах в Афганістані та Іраку. Журналісти не усвідомлюють, до яких наслідків вона може призвести та не очікують, що саме такі дії стануть причиною розколу їхньої дружби. 

Конфіденційність особистості, прозорість установ та безпека інформаторів, гарантована анонімністю – саме за такими принципами і діє система впевненого, твердого у характері, авантюрного, проте дещо аутичного Джуліана, складність контакту із зовнішнім світом якого – це наслідок тяжкого дитинства, позначеного сектантським вихованням, кочуванням і побоями. Він здатен покладатися на людей, обстежуючи пильним поглядом тих, хто з ним в одній команді, і болісно переживає та мститься їм тоді, коли вони його підводять. Натомість німецький колега Даніель хоча і вбачає у співробітництві із Джуліаном загрозу через спокусу того до зламу власних правил, все ж є опорою у справі викриття секретних даних. Через примхи Джуліана йому доводиться жертвувати часом проведення із коханою дівчиною Анке, яка спочатку звинувачує хлопця у байдужому до неї ставленні, але згодом пишається тим, який прорив вдалося зробити парочці друзів, схиблених на таємній інформації, в сучасному інформаційному просторі. та уособлює у фільмі своєрідний центр рівноваги, що здатен зважувати усі «за» і «проти» стосовно того чи іншого рішення.

Кульмінація фільму – віднаходження відео про вбивство двох журналістів «Reuters» і викриття чверті мільйона листів афганських солдатів стикається із професійним обов'язком та межею приватності. Сайт планує виставити величезний обсяг одержаної інформації всього за чотири дні. Та чи обмежується інформування суспільства цими секретними даними всього лише банальним пошуком по імені, без глибини фактів і точності? Чи не призведе поширення приватних даних до порушення безпеки сімей військових і чи не спричинить смерть невинних? Чи вдасться героям виграти інформаційну війну та прокласти наскрізний курс через всесвітній хаос, що є наслідком тиранії?..Адже революція – це «…боротьба між минулим та майбутнім, і майбутнє тільки починається!»

Постійну інтригу у фільмі творить не лише сюжет, а й сама зйомка. Короткі кадри, швидка зміна планів, різні ракурси та навіть «трясіння» камерою створюють рух, динамізм, напругу та навіть тривогу. На початку фільму режисер увів цікаву деталь: через призму телеекрана людство спостерігає над найважливішими подіями ХХ-ХХІ століття (від використання ядерної зброї та катастрофи «Титаніка» до падіння Берлінської стіни та війни в Іраку). Для підготовлених глядачів, які здатні розібратися у суспільно-політичних процесах,і, зокрема, для журналістів, цей фільм, перш за все, має стати корисним у плані вміння робити правильний вибір між доцільністю оприлюднення таємної інформації та її наслідками для суспільства. Хоча медійникові завжди слід  пам'ятати, що суспільно значима інформація, яка зачіпає громадський інтерес, повинна дістатися до людей. 

Реальний засновник сайту «WikiLeaks» Джуліан Ассанж розкритикував сценарій фільму, заявивши, що "…він не буде позитивним для мене і для людей, за яких я турбуюся. Він заснований на брехливій ​​книзі, написаній кимось, хто хоче мстити мені і моїй організації ", - йдеться в його листі, опублікованому британською газетою «Guardian».

Фільм здатен залишати дещо змішані враження, певну невизначеність, простір для роздумів. Значна частина глядачів і критиків дала йому негативну оцінку, вагомих нагород, окрім перемоги Бенедикта Кембербетча у номінації «Британський актор року», він поки не одержав…Та хіба варто було робити такі поспішні висновки, не занурившись у суть фільму через некомпетентність знань у сфері ІТ-технологій, нерозуміння журналістських стандартів інформації та етичних норм?.. 

Юлія Девда 
Фото: кадри з фільму "П"ята влада"

Віталій Портніков: «Україні історично пощастило»

Минулого тижня студенти-журналісти Львівського національного університету імені Івана Франка зустрілися з генеральним директором телеканалу «ТВІ», оглядачем радіо «Свобода», журналістом і публіцистом Віталієм Портніковим. Зустріч не цілком стосувалася звичних розмов про дотримання журналістських стандартів чи способів професійного вдосконалення. На ній гість порушив актуальні питання щодо сучасної революційної ситуації, підсумував те, чим для України став Євромайдан і висловив думку, що молодому поколінню журналістів випав унікальний шанс – своєю інформаційною діяльністю виформовувати правильний тип мислення у суспільства, яке готове будувати нову й могутню державу.

Про етнічний опір  

Розпочав зустріч Віталій Портніков із твердження, що за 23 роки свого незалежного існування Україна так і не змогла стати самостійною державою,здатною без чужого впливу обирати власний вектор прогресу,вдосконалювати рівень різноманітних галузей чи без зайвих проблем входити в міжнародні організації, які б дали можливість країні зміцнити позиції на світовій арені. Та, незважаючи на залежність, особливо від східного сусіда, який упродовж віків так і прагне частина за частиною присвоювати українські території, була і є річ, яка упродовж віків тримає суспільство – його етнічний опір. «Він продовжує залишатися єдиною можливою умовою існування держави, набуваючи різних форм. Наприклад, у 2004 році він набув фольклорно-політичної форми і після Помаранчевої революції всі почали говорити про трипільську культуру та велич нашої цивілізації, але суспільство не покидали радянські стереотипи, які стали єдиним фактором, що об'єднує Україну та Росію», - зазначає журналіст. Як він вважає, після кількох років, а саме у 2010-му, із приходом нового режиму, всі ніби інстинктивно відчували, що рухається він не у зовсім правильному напрямку. Тому  у листопаді, коли президент згорнув євроінтеграційну кампанію, цим самим відібравши в українців надію на якісно новий рівень життя, народ повстав...

Про роль Євромайдану та архаїчність боротьби

Таке явище як Євромайдан-2013-2014 року Віталій  Портніков трактує як певний збіг обставин, що звично й завжди буває перед революціями. Спікер пояснює: для Галичини Асоціація з ЄС була запереченням політичного режиму Росії, тоді як жителі Сходу сприймали її як крок до посилення економічного розвитку і не більше. Але легко було зрозуміти, що ні те ні інше не мало місця в інтересах російської владної верхівки, якій і підпорядковувався «гарант». Як каже Віталій Портніков, Майдан став явищем формування нації без етнічних, майнових і політичних кордонів. Зазначив тут гість і ще одну незвичайну річ, а саме – архаїчність революції. Журналіст згадав, як його колеги з Росії, слідкуючи за революційними подіями в Україні, неодноразово підмічали: «Ти подивися, вони ж такі архаїчні: співають гімн, читають молитви, ходять із металевими та пластиковими щитами», а він відповідав: «Саме такими мають бути люди у час подібних і вагомих для нації подій. Їх гуртують спільні інтереси, етнічна приналежність, бажання об'єднувати й будувати державу, нехай і впродовж десятиліть покалічену, зуміти її підняти». Провів спікер і цікаву паралель з Війною за незалежність в Ізраїлі впродовж 1948-1949 років, солдати якої також використовували саморобні щити та зброю.

Про Український гімн та зміну реальності

Зустріч журналіста зі студентами співпала в день відзначення ними одного із символів української нації – Державного гімну. Сьогодні, як сказав Віталій Портніков, він став символом рівноправ'я для постраждалого суспільства, певним історичним нонсенсом …Хто б міг подумати, що у ХХІ столітті жителі закордону ходитимуть по вулиці з українськими прапорами та виконуватимуть пісню, що ось уже упродовж півтора століття єднає наш народ?  

Як зазначив Віталій Портніков, в Україні вже відбулася зміна реальності, хоча далеко не всім це вдалося помітити. Вона полягає в тому, що сформувалася сучасна нероз'єднана політична нація, яка усвідомлює важливість власного згуртування, але поки цей процес зупинився на кордонах Сходу, що не забороняє припустити: ми вже виграли в Росії, яка тільки й те має, що газову трубу та впевненість у тому, що є сильною і насилає на нас страх.

Про перші нелегкі тижні нової незалежності

Підтверджуючи думку про скомпрометовану 23-річну незалежність нашої держави, Віталій Портніков вважає, що справжнім Днем свободи для України настало не 24 серпня 1991 року, коли під стінами Верховної ради котрий день поспіль тривало голодування, і не 1 грудня 1991 року, коли відбувся Всеукраїнський референдум на підтримку життя у вільній країні. Цим днем стало  22 лютого 2014 року, коли останній намісник Росії залишив кордони нашої держави. Саме тоді Україна сама почала обирати, а не узгоджувати свій вибір з іншою країною.«Ми живемо в перші тижні незалежності. І саме від вас залежить, яку державу ви створите, в якому будинку житимете. Сьогодні ми не повинні говорити, як було, зараз треба думати над тим, а як же має стати! - закликає Віталій Портніков. –У нас один вибір: будувати нову державу та вести чесну гру!» 

Про модель вільного ринку

Єдиним шансом для українців змінити правила гри і почати важко працювати є обрання моделі вільного ринку. Вона дає можливість переміщуватися та конкретно роз приділяти кошти. Однією з умов на її перехід є передання Європі  частини суверенітету України, так, як це зробили інші європейські держави.. Та й кошти, які виділятиме Європейський Союз, підпадуть під його ж контроль і він слідкуватиме, в якому руслі та чи інша держава їх реалізовує.

Про унікальний шанс для журналістів

Віталій Портніков впевнений, що сучасні революційні події є для прийдешніх журналістів неймовірним історичним шансом, коли випадає можливість на наполяганню чесного висвітлення інформації, діями за принципами демократії, однієї з показників якої є вміння мирно, але впевнено заявляти, наприклад, чиновникові, про неприйнятність дій, його обурливу політику…Гість згадав і про своє сприйняття  журналістики під час навчальних років, коли іронічно ставився до радянської преси, яка в один момент накрилася «мідним тазом». Тепер настав новий час для вітчизняної журналістики, в найближчому часі вона стане бізнесом, а не задоволенням для олігархів. «Люди прагнутимуть чесного інформування, а не прислуговування владі. Якщо ви хочете посісти таке місце в журналістиці, то приходьте».

Як зізнався сам Віталій Портніков, журналістика і справді може звести з розуму у хаосі таких подій, тому й каже: «Краще писатиму книжки. Я людина доросла, романне мислення в мене є».

Юлія Девда

Фото Зоряни Козачок та з особистого архіву Віталія Портнікова