Сторінки

середу, 17 грудня 2014 р.

Якщо раптом схочеться літа…


Те вино й було спіймане та закорковане у пляшках літо…
Візьмеш літо в руку, націдиш літа в келишок,
а тоді піднесеш до рота, скуштуєш – і воно враз
розтопить зимовий холод у твоїх жилах…

А що ж тоді вдіяти? Що?..Може, зробити добро комусь іншому?
Передати його по колу, озирнутися довкола,
знайти когось, хто цього потребує, та й до діла?
Мабуть, це єдиний спосіб…

Рей Бредбері, із книги «Кульбабове вино»

«Ця книга наче калейдоскоп», - сказала подруга і сусідка по блоку в гуртожитку Дарина. Мабуть, кожен із нас пам’ятає цю хитромудру іграшку, якою любив бавитися у дитинстві. Приставляєш око, примружуєш його (чого і досі нормально не навчилася:)), пильно вдивляєшся другим і починаєш легенько крутити...От і переплітаються кольори веселкового спектру, утворюючи як зовсім простенькі, так і на диво чудернацькі візерунки. І крутиться-крутиться такий орнамент, і нам не віриться, що таку круговерть охоплюємо всього лише одним оком…Проте, це ж ілюзія, гра світла і дзеркал, які всередині напівпрозорої трубки просто виконують закон оптичного заломлення. Однак це і своєрідний клаптик, відірваний від побуту, що яскравими мазками пензля  може вписатися у наш буденний пазл…Нехай, і зовсім малесенький клаптик…

У переносному значенні калейдоскопом називають швидку та часту зміну подій, осіб чи явищ. Подумайте-но: а якщо б у нашому житті ці два компоненти взяли і вдало поєдналися? От уявіть собі: яскравий момент, за ним ще яскравіший, а там дивись – і ти стаєш переповнений незабутніми враженнями! Чудово, чи не так? Проте, чи не виснажило б це нас, не привчило би до одноманітності та надмірної легкості? Та й терези життя, все ж, віднаходять баланс і розставляють пріоритети…

Поки ми мріємо про таку розкіш на практиці, вона вже реалізувалася у повісті видатного американського письменника-фантаста Рея Бредбері «Кульбабове вино». Написана 1957 року та присвячена другові письменника, видавцеві Волтеру Бредбері (не родич, просто за іронією долі мав таке саме прізвище), вона стала одним із найбільш вартісних зразків літератури, де емоції та внутрішній світ героїв співзвучний із красою природи, її звуками та віяннями. «Кульбабове вино…Ліки інших часів, бальзам сонця й дозвільних серпневих надвечір’їв, ледь чутне бряжчання візка з морозивом на брукованих вулицях, сріблясті стріли феєрверка в темному небі і злива трави з-під газонокосарки, що суне мурашиними володіннями, - і все це, все в одній склянці!» - отак описаний черговий день довгоочікуваного літа, закоркований у пляшку приємних згадок. І таких строкатих спогадів – десь дев'яносто упродовж трьох літніх місяців…І вино таке, як пише книга, і справді є, навіть рецепт згадано: жовтенькі квіти, що заполонили все подвір’я, зривають і складають у мішки, після чого несуть у підвал, засипають у винний прес і крутять…От і тече по жолобу жовта рідина, якій потім дадуть перебродити, знімуть із неї шумовиння та заллють у пляшки, які помістять на прибитих до стін поличок у темному підвалі…А якщо за літом візьме ностальгія, то можна спуститися і вибрати будь-яку з них, скуштувати цього еліксиру та згадати незабутні миті, усім єством вбираючи смак цієї пори року…
 
Взагалі, ця історія описує життя вигаданого автором містечка Грін Таун та його мешканців упродовж літа 1928 року. Пора безтурботності та полудневої спеки, теплих вечорів і душевних розмов у гамаках, альтанках та двориках, пора крижаного шоколадного морозива та свіжого морського бризу… Серед  жителів місцини – і десятирічний хлопчина  Дуглас Сполдінг, очима якого читач бачить більшість подій повісті. Чого лише варті його невпинні поривання купити нові тенісні туфлі, в яких він бігатиме червневими ранками по смарагдових, освячених росою, полях, чи переломний момент у лісі, коли забіяка зрозумів: «Він живий!», а це означає виняткове право кожного обирати свій шлях… А його брат Том – взагалі ще той бухгалтер, який вирішив укласти собі щоденник справ, що зробить упродовж чергового літа, а також записує, що прочитав, бачив, їв і скільки разів! А приятелі Дугласа й Тома завжди втягують їх в авантюри, з яких доводиться виплутуватися…

 Є у цьому місті і дивак. Принаймні, так вважає більшість. Проте Лео Ауфмен, чоловік, який перебуває у злагоді зі світом, вже конструює «машину щастя»:  «Він був із тих людей, для яких і безсонна ніч – не мука, а благословенна пора, коли можна залюбки поміркувати про велетенський годинниковий механізм Всесвіту: чи не розкрутиться колись до кінця його пружина, чи, може, вона підкручується сама собою, хто знає?» Намір свій Лео реалізовує, але це лише ілюзія, нездійсненність бажаного. Однак через призму такої «машини» нам відображають людську пам'ять. Саме їй властиво відкладати у своїх надрах найбільш яскраві спогади і плести з них мереживо життєвої історії… Чи прабабуся Дугласа місіс Бентлі, яка неодноразово сперечається з дітьми стосовно того, що старші люди також були дітьми, мали свої пригоди, любили батьків та інколи сварилися із братами, сестрами чи ровесниками. Після таких розмов вона починає сумувати: приводом до цього стають не лише глузування дітвори, а й спогади, які наче шепочуть: «Ні, моя люба, ти не сукупність дат, не чорнило, не папір. І не оці скрині з мотлохом і порохом. Ти – це сама ти, тільки та, що є отут, сьогодні, теперішня ти...».  А містер Джонас, який під час хвороби Дугласа, що була викликана невимовною спекою, побачив у хлопчикові того, хто занадто рано впав у зажуру, проте мужнього, оскільки  бореться за своє життя…І тут у пригоді стає пляшечка із «Зеленою сутінню» – чистим  повітрям, яке дарує надію на видужання…
 
Хочеться відмітити, що у книзі немає чіткого сюжету, все йде ніби уривками, яким, все ж, вдається доповнювати одне одного на тлі гарячої пори та безтурботного дитинства. Так, читач і справді може загубитися у калейдоскопі подій, легкої і барвистої мови, описів літніх ранків і вечорів. Проте саме це створює атмосферу невимушеності, яка здатна приємно огорнути, подарувати затишок і релакс, адже недарма повість «Кульбабове вино» вважають однією з найбільш літніх книг... Тому, якщо серед холодних осінньо-зимових днів ви матимете вільний час, обов’язково прочитайте цю книгу, зануртеся у неї, відчуйте себе дитиною, яка на півдня раптом стала безтурботною, побудьте трішки наївними. От як я цими вихідними. Вони виявилися на рідкість вільними, тому схотілося якогось незвичного образу, якоїсь, так би мовити, «домашності», гарячої кави з корицею:))
 
І ще: вислови із книги є вартісним доповненням у щоденник ваших цитат, якщо такий, звісно, ведете. Наведу декілька улюблених:

* «Є такі дні, що їх треба куштувати на смак, і такі, що ліпше відчутні на дотик. Випадають і такі, що їх належить сприймати всіма чуттями одразу»;

* «Коли людині сімнадцять років, вона знає все. Та коли й вона у двадцять сім знає все, то їй і залишається сімнадцять»;

* «Треба добряче виспатись або хвилин десять поревти, або з’їсти п’ять порцій шоколадного морозива, або ж усе це разом – і ось тобі найкращі ліки!»;

* «Час – дивовижна річ, а життя – ще дивовижніша. Десь там заскочить якийсь зубчик, не так обернуться коліщатка – і людські долі сходяться або зарано, або запізно…»;

* «Любов – це коли хочеш з кимось переживати всі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від весняної грози, а влітку збирати ягоди і купатися в річці, осінню варити варення і клеїти вікна від холоду, взимку – допомагати пережити нежить і довгі вечори, а коли стане холодно – разом в обіймах сидіти біля теплого сімейного вогнища».

Юлія Девда