ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ У СЕЛІ: ПЕРСПЕКТИВА Є!

«Кобаківчанка» поєднала велич природи, дух історії, красу культури

 «Ми отримали у спадок невимовно прекрасний сад…», - вважав британський еколог Джеральд Дарелл. Про який із них ішлося у його словах : фруктовий, що манить до себе солодким смаком спілих яблук, груш, слив, винограду, чи квітковий, який приваблює дивовижним ароматом пишних троянд, витончених лілій,тендітних конвалій, тішить красою загадкових орхідей і різнобарвних айстр? Ні. Головним героєм виразу вченого стала єдина складова Всесвіту, де на повну вирує життя та відбувається процес оновлення – планета Земля…Та чи здатні ми по-справжньому осягнути багатства цього затишного куточка? Що є причиною того, що наш спільний дім із дня у день потерпає від стихійних лих? Ядро цієї проблеми - його «житель», який на зламі епох забажав стати володарем навколишнього середовища. Осмисливши те, що людина відмовилася бути із живим світом одним цілим, до своїх слів Дарелл додав: «…але біда наша в тому, що ми не вміємо його (сад, тобто Землю) цінувати…»

Тоді що потрібно зробити, щоб усвідомити унікальність найзагадковішого чуда Сонячної системи? На мою думку, оцінити багатогранність його природи.  Для цього необов'язково брати планетний масштаб. Проаналізувати екобагатства можна і на прикладі власного поселення, виділивши кілька днів для прогулянки стежинами рідного краю. Така екскурсія збагачує не лише свіжим повітрям, а й новими враженнями. А щоб така міні-подорож стала ще оригінальнішою, не завадить зіграти роль туриста чи зібрати інформацію про місцину з уст одножителів. Так можна дізнатися, за яких умов утворилася та чи інша водойма, чи ким був закладений певний історико – природній заклад …

Моєму селу Кобаки, що знаходиться на території Косівського району(Івано-Франківщина), понад 560 років. Його історія, як історія кожного населеного пункту, є неповторною, люди – доброзичливими та працьовитими, молодь – талановитою і мрійливою. У ньому також свого часу  жили і творили відомі особистості, що залишили помітний слід у розвитку суспільно-політичних подій і сприяли збагаченню культури. Не менш захоплюючою є і природа рідного села. Різноманітність туристичних об'єктів приваблює як самих його жителів, так і гостей із різних куточків регіону та України не одне десятиліття.

Відтепер пізнавальна екскурсія по мальовничому куточку Косівщини  стане ще цікавішою. Ще минулого року, у липні, відкрився екологічний маршрут, який містить зупинки, яких раніше не включали до загального «сценарію» подорожі. Свого роду це екологічний проект, основна мета якого – зберегти історико-краєзнавчі пам'ятки села Кобаки для майбутнього покоління, формувати поняття екологічної культури , свідомості та бережливого ставлення до природних, історико-культурних об'єктів поселення. 

Його автор – учитель географії Кобаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Букатчук Наталія Василівна. Реалізації ідеї сприяли Міжнародний фонд «Відродження», Центр громадських ініціатив м. Косова, відділ освіти Косівської РДА, Кобаківська сільська рада та загальноосвітня школа. 

Екологічна стежина «Кобаківчанка» охоплює одинадцять зупинок. Розповіді про кожну із них помістили на стендах, які встановили біля самих об'єктів.

Очолюють  маршрут шість найбільших ставків села, що знаходяться на його крайній західній частині. Вже кілька десятиліть поспіль зупинка «Ставки» є одним із найулюбленіших місць рибалок. І недарма, адже протягом 80-х років минулого століття, у пік розвитку ставкового господарства, на гачок можна було спіймати цінні породи риб. Хоча на сьогодні розмаїття ставкових мешканців дещо збідніло, відданих рибалок на ставках не поменшало . 

Відвідуючи наступну зупинку, «Лісничівку»,турист на власні очі бачить оригінальну пасіку, яку відроджують робітники по догляду за рослинами та знайомиться із розсадником, окремі види дерев  якого  завезли з інших держав і континентів.

Проходимо ще трішки – і на горизонті з'являється лісовий масив «Дичина». Він є чудовим місцем для шанувальників туризму. Щороку тут проводять спортивні змагання для юних краєзнавців із цілого району. Тішить «Дичина» і тим, що протягом цілого літа дарує кобаківчанам різні види грибів. Жаль, але екологічний стан зеленого куточка погіршується через надмірний випас худоби та викиди сміття.

Мандруємо далі та відвідуємо четверту станцію – «Джерело». Ця водойма залишається однією із найпотужніших у нашому селі. За секунду до своєї тари чи відра спраглий набере, уявіть собі, 15 літрів смачної води! Свої цілющі властивості вона проявлятиме цілий рік, якщо потрапить до ваших  посудин у ніч на Водохрестя. Зараз вода із джерела використовується для форельного господарства одного із приватних підприємців. 

 


Навпроти джерела знаходиться іще одна краєзнавча пам'ятка Кобак – хата-музей Марка Черемшини. Саме у ній новеліст світового масштабу вперше побачив світ. Це місце завжди насичувала атмосфера красного письменства. Зараз музей стоїть так, як і багато років тому, поглядаючи на невеличкий ставок. Сьогодні це місце залишається привабливим для гостей села. Інколи до нього навідуються учні школи, для яких працівники закладу проводять пізнавальну екскурсію.

Спускаємося трішки вниз  – і нас вітає «Гніздо лелеки», що розмістилося на присадибній ділянці одного із жителів.  На стенді читаємо трагічну розповідь старожилів про насміх людей над лелечими почуттями. Необдуманий «жарт» - підміна лелечиного яйця на качине, призвело сім'ю птахів до загибелі. Вцілілий батько-лелека жорстоко помстився тогочасним господарям за такий вчинок. Люди кажуть, що саме він міг принести із пастушого вогнища обгорілу галузку, що стала причиною зруйнування будівлі хазяїна. Зараз у гнізді живе нова сім'я лелек. Я неодноразово спостерігала за їх спільним кружлянням. Та й самі лелеки для українського народу – уособлення вірності, надійності та любові. 

Сьомою зупинкою екологічної стежини є «Дуб». Цей столітній красень могутньо височить у центрі Кобак біля розважального закладу, на місці якого у 10-20-х роках минулого століття був Народний Дім. Це дерево пережило не одну люту зиму, в тому числі й цьогорічну, та стало свідком вагомих для нашого села історичних подій.

Крокуємо вверх – і опиняємося на колишньому березі Черемоша – Сокільці. На його території красуються стрункі берізки, які посадили  учні більше, ніж півстоліття тому. Це місце є знаковим і для найстарших школярів. Саме на найвищому горбі Кобак випускники зустрічають вранішнє сонце та свій перший дорослий світанок.

Іще одне дерево - довгожитель розташоване на подвір'ї дитячого садочка. Каштан справжній чи істинний, що поширений лише у західних областях, більше, ніж сто п'ятдесят років тому, був пагоном біля священикової резиденції і кожного дня тягнувся до сонячного проміння. Сьогодні під його ошатними кронами в ігри грає дітвора, в любові один одному зізнаються закохані, у спогади веселої юності поринають випускники школи…

Десята екологічна зупинка – унікальний духовно-екологічний центр «Здвижин». Це місце є святим, оскільки саме тут 11 жовтня 1934 року одному жителю Кобак з'явилася Матінка Божа із двома чоловіками, що були одягнені в білу одежу. Зі стенду, що поміщений біля об'єкта, кожен дізнається про історію хреста, який встановлював очевидцем Богородиці. А ще – робить для себе беззаперечний урок: піднімати руку на святі речі – величезний гріх, чим виховує та зміцнює пошану до релігійних цінностей.  Сьогодні  «Здвижин» збирає тисячі паломників, які, стоячи на службі, відчувають дух любові та атмосферу злагоди.

Кінцева станція маршруту – «Ходосове поле». Це територія, оповита загадками Трипілля та легендами про Довбуша. Кажуть, що саме на цій землі закопані бербениці (музичний інструмент у вигляді діжечки) із золотом видатного опришка. Поки що під час орання та обробки поля натрапити вдається тільки на старовинні куски цегли, заліза та різні деталі. А це є одним зі свідчень того, що тут кілька тисячоліть тому господарювало перше плем'я  української історії – трипільці.

Окрім загальних  відомостей та сільських оповідей кожен допитливий турист зможе прочитати додаткову інформацію про усі зупинки: хронологію подій, пов'язаних із об'єктами, характеристику флори та фауни тієї чи іншої  місцевості, незвичайні історії, сучасний стан території,  цінні поради та настанови для майбутніх поколінь. Така оригінальність вносить у зміст певну ізюминку та розширює кругозір відвідувачів. Тому екологічна стежина «Кобаківчанка» є свідченням того, що в нашому селі , як і в будь-якому іншому поселенні , існують історико-природні пам'ятки, які потрібно вчитися берегти та цінувати! Ласкаво просимо до нас у село!

Отож, кожен із нас, оцінивши екологічні надбання свого населеного пункту, повинен взяти із цього належний урок. Він полягає у вмінні зберігати екобагатства вашого села чи міста та здійснювати важливий крок у відродженні та вдосконаленні історико-природніх об'єктів. Адже в кожному поселенні знайдуться цікавинки, які варто було б відвідати з метою розуміння того, що місце, в якому ви живете – цінна знахідка для справжніх шанувальників зеленого туризму, кращі часи якого ще попереду. І якщо такі завдання увінчаються успіхом, кожен  гордо мовить: «Наш сад врятовано!»

Юлія Девда, студентка І курсу

факультету журналістики Львівського

національного університету

імені Івана Франка

Для тих, хто цінує перші квіти весни зі… стебельцем та корінням

Пора року, яку ми так чекали, нарешті зробила кілька кроків назустріч вибагливим, але терплячим її прихильникам. Вирвавшись із незрозумілих і невластивих їй снігових тенет, зі своєї тендітної долоні дмухнула на промерзлу і сиру поверхню планети чарівний веселковий пил. Та, напевно, і йому поки що не хочеться перефарбовувати сонну природу у ці сім кольорів. Та дещо з'являється швидше. Це  маленькі білі, фіолетові, жовті, сині та рожеві цятки, які один за одним оживляють монотонне тло, що прагне жити на повну. Це такі ніжні та дивовижні квіти, гінці весни – проліски, цикламени, сон-трава, шафрани та горицвіти.

Перше, що хочеться зробити із цими дивами флори  -  підійти і зірвати. Та  коли наша рука тягнеться за ними, ми  навіть не підозрюємо, на яку небезпеку наражаємо природу. Скоріше хочемо вдихнути чарівний аромат і насолодитися прекрасною миттю. Далі зірвемо ще кілька квіточок – і вийде букетик, який поставимо у вазу… Пройде кілька днів, і нам нічого не залишиться, окрім викинути квіти на смітник. І що? Яка із цього користь? Піти у ліс і ще зробити кілька дублів сцени? Звичайно, ні…

Найпоширенішою помилкою людей є така думка. Якщо вони зірвуть квітку, її корінь залишиться у землі, а наступного року вона зацвіте ще краще. Корінь, звичайно, залишиться. А чи цвістиме квітка – питання часу…

Адже весняні квіти є досить вразливими. За короткий термін вони мають встигнути вирости, відцвісти, утворити насіння, зробити запас поживних речовин. Наприклад, конвалія цвіте один раз на сім-вісім років!І якщо ми так неоюдумано перериваємо розвиток рослини, на другий рік ми можемо не знайти її там, де зірвали.

Найбільше цим правилом нехтують торговці, які щороку, навіть в останні зимові дні, виносять на ринки, чи просто на вулиці, невеличкі букетики та кошики із первоцвітами. Та ще й вимагають за них немалу суму грошей. Згідно з НЕЦУ (Національний екологічний центр України), за стандартний букет покупцям доводиться заплатити 50 гривень, тоді як за прикрашений подарунковий кошик викласти, уявіть собі, по 600-800 гривень! Саме такі цифри, які зафіксували учасники товариства, фігурували у переддень святого Валентина на одному з найбільших ринків України. От немало підзаробили гомінливі бабусі, які так щиро і з любов'ю зривали кожну квіточку, яка збагачувала природний фонд лісової екосистеми. Та наступного року вони розчаруються: на тому місці первоцвіти уже не цвістимуть, а вони втратять можливість поповнити свої кишені.

Не тільки затяті продавці збагатяться. На достатньо велику суму поповниться і державний бюджет. Наприклад, на тому ж таки ринку екологи нарахували 680 000 гривень штрафу, випадків якого міліціонери не зафіксували. Також правоохоронці попередили, що у 2013 році  за такий кримінальний бізнес платитимуть у 10-15 разів більше!  

Екологи б'ють на сполох. Зникнення навіть одного виду рослини, яка першою з-під снігу виглядає на світ, може призвести до порушення діяльності цілої екосистеми та покладе знак питання над її існуванням і повноцінним функціонуванням. Через це загине чимала кількість комах, тварин. Про це твердить те, що за останні роки до Червоної книги потрапили рослини, які донедавна були наявні в природі у великій кількості. Це такі як первоцвіт, ковила, лілія лісова, тюльпан, хвощ, півонія, пізньоцвіт та інші. Ризик того чи іншого виду потрапити до  списку зникнення зростає із кожним днем!

І єдиний вихід –наше піклування про навколишнє середовище. Особливо це потрібно зараз, коли тендітні квіточки виглядають  на сонце і тішать наші серця. Подумайте… Все – таки, краще буде зробити кілька фото на галявині підсніжників, відчути себе королевою цих квітів, ніж завдати рослині болю. Дощової осені чи холодної зими  ми візьмемо фотоальбом і згадаємо весну. А коли вона настане, неодмінно підемо у ліс чи на поляну. Відтак – ще раз насолодимося цією молодою красою і будемо знати, що такий чарівний  кадр із нашого життя ще можна буде повторити!

                             Юлія Девда

ВЕСНА НАСТАЛА!... ТА ПІД НОГАМИ НЕ ТІЛЬКИ КВІТИ І ТРАВА...

Сміття – ворог планети!

Ми отримали у спадок невимовно

прекрасний сад, але біда наша в тому,

що ми не вміємо його цінувати…

Джеральд Дарелл

Науково-технічна революція, прогрес у всіх галузях виробництва, стрімкий розвиток інфраструктури, вдосконалення новітніх технологій та впровадження все модерніших гаджетів у наше життя…Цими досягненнями людство може пишатися, адже живе у таку передову еру, у таке ХХІ століття, які оснащені мультимедійним простором і широким спектром нововведень! На жаль, із такими речами воно поволі забуває про основне надбання Землі, якому й повинне завдячувати за те, що вона зробила упродовж тисячоліть задля нашого ж блага. Це ПРИРОДА. Та на зламі епох людина відчула себе сильнішою і могутнішою за неї, володарем усього живого, а не його слугою чи просто тим одержувачем усіх її чудес, якого мала б непокоїти совість за усі завданні  цьому диву збитки. Вона чи не безповоротно втратила вміння чути й розуміти навколишнє середовище та жити з ним у гармонії. Це так само, як було на світанку розвитку цивілізації. Саме у той час природа мала вагомий вплив на встановлення людини, як мешканця планети, оскільки простягала руку допомоги новому обивателеві. Та через багато років виявилося, що із допитливого та вдячного жителя виріс колонізатор і навіть експансор, який при будь-якій нагоді прагне використати ресурси планети у корисних для себе цілях...

Землетруси, цунамі, пожежі, паводки – це наслідок людської діяльності та помста живих сил нам у відповідь. Хоча думаємо ми  зворотне - це природа є негативним персонажем і  головним опонентом у боротьбі…Умови для катаклізмів, техногенних катастроф людина створює сама і навіть про це не підозрює…

Тепер, навесні, увага суспільства не проходить мимо такого поняття, як "СМІТТЯ". Воно – один із головних ворогів навколишнього середовища. Річ, яка завдає непоправної шкоди як поодиноким представникам флори та фауни, так і цілим екосистемам і біотам. Тане сніг,  з'являються перші квіти, земля нарешті, після тоовстого білого покриву, дихає на повну…А нам на очі потрапляє перемішаний із тогорічним осіннім листям мотлох: поліетиленові пакети, пластикові стакани, пляшки, обгортки від солодощів, одноразовий посуд, різні коробки… Це непотріб, який негайно потрібно ліквідувати!

Та як до цього доходить справа, руки, чомусь, опускаються вниз. Мовляв, про цю проблему подбають інші. Подумайте, якщо так гадатиме кожен, чи зможе хтось хоча б щось зробити? Звичайно, ні. Адже навіть побутові питання для нас залишаються у групі байдужого ставлення…

У кожному будинку за один день назбирується, приблизно, одне відро сміття, а то й більше. Потім його виносять у смітник. Коли із викинутого "виростає гора", це вивозять куди подалі. Та жаль, що такими об'єктами стають не спеціально призначені для відходів місця, а довкілля. "Ми вивозимо сміття у ліс, за пагорби, на ріку, - зізнаються жителі. – Або до найближчої водойми". Таким чином вони позбавляються від цієї проблеми, але не усвідомлюють, на яку небезпеку підштовхують живий світ! Життя поряд зі сміттям стає нестерпним для водних мешканців: жаб і риб. У кращому випадку вони мігрують в інший, більш чистий ставок чи озерце, а в найгіршому – вже через кілька днів ризикують спливти на поверхню водоймища. Рослини, які ростуть біля звалища, потерпають не менше. Трава, кущі  та квіти просто в'януть і більше не повертаються до життя. А токсичні речовини, що містяться у викиненому, уражають дерева, цим самим також пророкуючи їх на загибель.    

Такі картини є невтішними і жахливими. Для людей, котрі опікуються матінкою – природою, ці видовища завдають болю. А тим, кому все байдуже – це ще один пейзаж із художньої серії картин "Катастрофи Землі"…

А чи знаєте Ви, що така речовина як пластмаса, із якої виготовлена величезна кількість предметів побутового вжитку, не розкладається на бактерії? Тому її так багато нагромаджується  на смітниках. Це саме стосується і паперу та синтетичних волокон, надлишок яких спалюють чи закопують у землю, що спричиняє негативний ефект для природи..

Простим прикладом людської байдужості є і така ситуація. Ось прогулюєшся ти в сонячний день по вулиці чи міській площі: настрій чудовий, погода теж… А на лавицях бачиш людей, які сидять і  ласують соняшниковим насінням, викидаючи лушпиння на землю чи тротуар. У цей момент тобі хочеться дати зауваження, але тут думаєш: на твої слова зовсім не звернуть увагу. Ба, ще й лаятися будуть або посміються у тебе за спиною із фанатичного ставлення до довкілля! І проходиш мимо. Ні, не тому, що байдужим є ти, хоча й після цього тебе гризуть сумніви, що в той момент ти не сказав думок уголос, а тому, що всі інші звикли смітити і їм, вибачте, все "фіолетово".

   

МІЖНАРОДНИЙ ФОНД "ЗЕЛЕНА ПЛАНЕТА" ОПІКУЄТЬСЯ СТАНОМ ДОВКІЛЛЯ
 

Після буйної весни нас чекає чарівне літо. А любимо цю пору року за те, що це – чудова можливість відпочити та отримати задоволення. Ну і підемо ми на річку, влаштуємось зручніше, схочемо зануритися у воду -  як смак насолоди зникне відразу і тікати з цього місця захочеться чимдуж! На деревах та кущах висить мотлох , у воді й на піску лежать розбиті пляшки та відкриті банки від консервів. Такий похід на ріку може закінчитися для нас неприємностями. Або ми серйозно травмуємося, або підчепимо якусь хворобу.  Подібна ситуація очікує нас і в лісі, коли ми забажаємо влаштувати пікнік на природі, а замість цього чи не на кожному кутку натрапимо на недоїдки та сміття, залишене іншими. Це може зіпсувати цілу подорож! Хіба такого чекає кожен, ідучи на відпочинок?

 

"А що ж тоді робити?" – запитаєте Ви. Відповідь звучатиме так: "Піклуватися і берегти наш спільний дім – природу!" У випадку запеклої боротьби зі сміттям – утилізувати його, споруджувати сміттєпереробні заводи, організовувати громадське прибирання. До елементарних правил належить і те, що, з'ївши якусь цукерку чи батончик, ми не поспішатимемо кинути обгортку за вітром, а помістимо у смітник. А ще кожна сім'я  повинна прибирати територію біля свого будинку в будь-який час. Це буде маленьким, але таким  потрібним та важливим  внеском  на захист довкілля. "Біда об'єднує людей", - говорить народна приказка. Спільна мета гуртує їх і спонукає до виконання та здійснення благородної справи!

Повірте! Ризик відбутися техногенній катастрофі, пов'язаної зі сміттям, зростає із кожним моментом! Людство має діяти! Слова-епіграф статті, сказані відомим вченим та екологом Д.Дареллом і справді доречні в наш час, ми забули про наш скарб.…Тому можна зробити беззаперечний висновок: «Природа – наша мати і нам її оберігати!»

Юлія Девда