Знайти саме Ту або що почитати у відпустці?

     Коли людина припиняє читати, вона перестає мислити

Дені Дідро, французький філософ
 

Людина, для якої книжка вже у дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчуває себе обділеною, збіднілою і спустошеною
Василь Сухомлинський, письменник, педагог

Після складання сесії та урочистостей, присвячених закінченню університету, студенти не лише полегшено зітхають чи ставлять запитання про подальше працевлаштування, а й одержують вільну хвилинку, своєрідну паузу перед новим етапом. Непогано було б її і якісно заповнити, але так, щоб зусилля приносили задоволення, оскільки після навчального року та іспитів ми потребуємо нових сил. Без перебільшення скажемо, що у голову приходить не лише можливість поїхати за кордон чи вдовольнитися відпочинком у рідних краях, а й збагатити світогляд. Цьому сприяє читання – одне з найпоширеніших та найбільш улюблених занять на дозвіллі, яке дарує як релакс, так і нові знання. Що читати – обирає кожен: романтика, детективи, класика чи модерна література – спектр доволі широкий. Інше питання: як читаємо? Чи можемо зрозуміти, як саме книги здатні впливати на нас, чим наповнювати кругозір і душу?

Студентів факультету журналістики також можна назвати книголюбами, оскільки і професія вимагає всебічних знань, і в самих розвинута півсвідома любов до цього хобі. Ми запитали, який вплив має читання на них самих, які книги  варто прочитати, щоб змінити свідомість, а які корисно буде прихопити із собою у відпустку?

Анастасія Позичайло: «Читання розвиває і допомагає мені розслабитись. Настрій книги може як надихнути, так і пригнічити. Влітку потрібно читати для розваги, думаю, масова література підійде, а ще такі книги як «Спека» Кейт Петті, «Парфуми» Патріка Зюскінда».
 

Софія Савка: «Читати люблю, бо дізнаюся щось нове, насамперед, це розвиває особистість. Варіант для літа – «Самотність в мережі» Януша Вишневського».

Любов Білобрам:«Звісно, я люблю читати, оскільки це розширює кордони уяви, а ще змінює плин думок: мислиться в зовсім іншому руслі. Книги здатні відповідати на складні запитання вкрай просто, однак не завжди ми помічаємо ці відповіді, а продовжуємо шукати їх у складних фразах. Окрім цього, це й самоосвіта. Книга на літо – «Кафка на пляжі» Харукі Муракамі».

Роксолана Кікерчук:«Інколи хочеться «відімкнутися» від усього, абстрагуватися і зосередитися на особистому. Читання цьому сприяє. А також вчить по-іншому дивитися на речі, вкладає певні вартості, хоча може й підштовхнути на те, що зруйнує поняття моралі. Порадила б прочитати «Дивергент» Вероніки Рот – це антиутопія, фантастичне чтиво, яке у 2011 році стало світовим бестселлером. Вважаю, що літом студентам треба відпочити від навчальної літератури».  

Діана Кузьмич:«Якщо маю вільну хвилинку, займаюся спортом, а не читаю книги: не тому, що не люблю, а тому, що останнім часом жодна книга не подобається. Та незважаючи на це, всім раджу читати багато, бо це допомагає віднаходити істини, формувати з тебе цікавого та розумного співбесідника. Найперша книга, яку прочитала я і яку раджу всім – це Біблія».

Юлія Лисенко:«Люблю читати, особливо сучасну зарубіжну літературу. Книги розвивають фантазію та мислення, особисто мене надихають на написання чогось власного, з книг наче виловлюю навички «як писати книги», із захопленням спостерігаю за розвитком подій з погляду критика, уявляю їх екранізацію. Вони закладають певну життєву мудрість, спонукають до самовдосконалості та формують власну – стійку та непохитну базу принципів. Раджу прочитати «Нестерпну легкість буття» Мілана Кундери,  тетралогію Бернара Вербера  «Танатонавти», «Над прірвою у житі» Джерома Селінджера та «Сім смертних гріхів» Мілорада Павича».

Христина Солтис:«Рада, коли на читання є час, бо це відволікає від буденних проблем і змушує задуматися над цікавими речами. До книг треба мати імунітет. Як для журналістів, вони розширюють словниковий запас, що для нас важливо, а також є засобом творчого стимулу. Вважаю, що немає таких книг, які читають за сезонами: гарне творіння є чудовим у будь-яку пору року. До таких відношу «Мартіна Ідена» Джека Лондона, з українських – «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко, «Собор» Олеся Гончара, «Царівну» Ольги Кобилянської. 

Данило Кіндрись:«Звичайно, читаючи книги, я водночас розслабляюся і розвиваю уявне мислення. Людина, насамперед, стає грамотнішою, на неї впливає не так сам процесс, як те, що вона читає. Особисто я впродовж літнього періоду розпочав і планую дочитати книги Макса Кідрука: вони сучасні та цікаві».

Оксана Росса:«Читання розвиває пам'ять, мислення і внутрішній світ загалом. Але все підряд читати не слід, варто обирати. Моя порада – це книга Дейла Карнегі «Як здробути друзів і впливати на людей», яка є своєрідним вказівником для тих, хто хоче стати хорошим керівником і просто добрим другом».

Марина Шуміліна:«Читання я вважаю привілеєм, тому до улюблених занять не зараховую. Книга змінює, і мене теж змінювала – це роман Віктора Гюго «Знедолені».

Анастасія Попеско:«Люблю читати книги під час подорожей і перед сном. Вони впливають на вміння спілкуватися з людьми. Як на мене, то обов'язковими для прочитання мають бути «Мартін Іден та «Любов до життя» Джека Лондона, «Гордість та упередження» Джейн Остін, книги Пауло Коельо, «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда. І це лише короткий список».

Ніна Сукач:«Не скажу, що дуже багато читаю, але заняття це мені до вподоби. Книги можна підібрати під будь-який настрій. Зазвичай, на літо я складаю список того, що маю прочитати: туди потрапляють твори з навчальної програми, випадкові твори випадкових авторів, бестселлери. Цьогоріч планую познайомитися з українською літературою 19 століття, а також із творчістю Рея Бредбері. Його і раджу, зокрема таке літнє «Кульбабове вино».

Ольга Рущак:«Люблю читати, коли є можливість. Найбільше мені подобаються книги із психології. Вважаю, що кожен повинен обирати собі книгу сам, головне, щоби вона була позитивною і мотивувала нас до досягнення мети».

Катерина Воронова:«Читання впливає на людину двома способами: або у тексті вона пізнає себе, або починає замислюватися над глобальними проблемами. Прочитати раджу «Трьох в човні, не враховуючи собаки» Джерома К.Джерома, «Кульбабове вино» Рея Бредбері, «Викрадача тіней» Марка Леві, «Лана.Дика енергія» Сергія та Марини Дяченків, «Я, Побєда і Берлін» Кузьми Скрябіна».

Дарина Мельничук:«Безумовно, люблю читати: так забуваєш про все навколо. Є дуже сильні мотиваційні книги, а є для відпочинку, але у будь-якому випадку вони привідкривають завісу чужої душі. Літом люблю не пляжні романи читати, а щось емоційно нагромаджене, наприклад, «Шантарам» Грегора Девіда Робертса. Ця книга змінила моє бачення».

Оксана Бабенко:«Читання вважаю найкращим способом проводити час. Якщо фільм – це готова картинка, то книга дає змогу пофантазувати, перенестися в інші реалії. Почитати я б порадила «Дім без господаря» Генріха Белля». 

Ірина Скіць:«Читання змушує думати. Особисто я зараз перечитую Ольгу Кобилянську. Сподобались фентезі Дари Корній «Зворотній бік світла» та «Зворотній бік темряви», які базуються на слов'янських дохристиянських легендах і міфах. Восени вийде третя серія цієї книги».

Даниїл Задорожний:«Книга може дати іскру, яка кардинально змінить особу та спосіб її мислення, просто інколи важко знайти саме Ту книгу, Ті слова, Той спосіб існування чи співіснування, а вона може в цьому допомогти, вказати той орієнтир. Якщо брати поезію – то це Олег Лишега (медитаційна та врівноважена), Галина Крук та Сергій Жадан (для подорожі). Із прози пораджу Джеймса Джойса, Джерома Селінджера та Галину Пагутяк».

Уляна Корицька:«Читати обожнююю і лише у паперовому форматі, бо жодні електронні книги не здатні замінити запаху нових сторінок. Банально звучить, але коли я поринаю у книги, то наче переношуся в інший світ. Я склала список літератури на літо. Серед позицій – книги Любка Дереша, «Поштамт» Чарльза Буковські, «На запах м'яса» Люко Дашвар, «Сповідь молодого бандерівця» Антіна Мухарського та багато інших».

«Хіба книги – це всього-на-всього пожовклий папір, чорні букви й пошарпані обкладинки?» - ставити це запитання перед собою, як і автор роману «451 градус за Фаренгейтом» Рей Бредбері, повинен кожен, хто, бодай, цікавиться книгами, а через брак часу не може їх прочитати, чи, навпаки, той, хто вважає це справою життя. Але хіба варто марнувати хвилини, години, дні чи роки життя на пусті  й немилі серцю  справи? Можливо, у різноманітті літератури, нам, все-таки, вдасться віднайти саме свою: ту, яка надихатиме, збагачуватиме та навчатиме життю?

Підготувала Юлія Девда

Україна-Італія-ЄС:чи діждемся допомоги?

З 1 липня 2014 року Італія офіційно розпочала головувати в Раді Європейського Союзу. Правонаступниця Греції, цей пост вона обійматиме упродовж шести місяців, залучаючи до виконання стратегічно важливих завдань увесь уряд. Українці ж, своєю чергою, вважають: одним із нагальних завдань ЄС є можливість розв’язати загострену ситуацію на Сході й Півдні, а також – реалізувати угоду щодо спрощення візового режиму між Україною та ЄС.

З приводу цього питання 4 липня 2014 року у Львівській обласній організації Національної спілки журналістів України (далі –НСЖУ) обговорили, який вплив Італія може мати на перебіг суспільно-політичних подій в Україні. До Надзвичайного та Повноважного Посла Італії Фабріціо Романо підготували і спеціальне звернення, в якому йдеться про непросту місію Італії, пов’язану «…з анексією Криму та її підтримкою сепаратистів і терористів у Донецькій і Луганській областях», а також про «активізацію доброзичливого сприяння Італійської Республіки європейським прагненням України…». 

Між цими двома країнами точок дотику достатньо: і давні взаємини, і економічна співпраця, і невпинна еміграція (за свіжими даними, зараз в Італії перебуває понад 700 тисяч українців і лише 200 тисяч мають документи). «На українських землях створювалися і продовжують створюватися українсько-італійські родини. Українки, які виходять заміж за італійців, а потім народжують від них дітей і разом їдуть розбудовувати Україну, – це велике досягнення», - зазначає експерт Марко Сімкін. А ще додає: давніше італійці приїжджали в Україну суто з промислових інтересів: у Приазов'ї та Причорномор'ї  рибалили, займалися садівництвом та активно вели торгівлю. Любили і мандрувати Півднем. Згодом були й архітекторами, будівничими, книговидавцями, римо-католицькими священиками, що мало вагоме значення у духовному житті Галичини. Саме від незнання історії своїх взаємин, як каже він, між країнами і виникають різноманітні дискусії, які згодом можуть перерости у серйозні конфлікти і завадити партнерству. 

От що стало серйозною проблемою, то це лише слова від країн ЄС та відсутність реальної допомоги. За європейськими стандартами може критися багато блуду. Так вважає голова обласної спілки НСЖУ Ярослав Климович, який радить бути виваженими та не забувати про гідність і самодостатність: «Йде серйозна гра, я не бачу конкретності у відстоюванні інтересів України: все це поки що відбувається на словах, на якомусь дипломатичному рівні, що не дає конкретних результатів. Ми відкриті до спілкування і взаєморозуміння, але хочемо чесності та прозорості», - каже він.  

У них більш впевнені голова ГО «Центр сприяння і розвитку програм та проектів ЮНЕСКО» Ігор Мелех і голова комісії з міжнародного співробітництва, європейської інтеграції та туризму Громадської ради при Львівській ОДА Олег Фецяк. Вони зазначають: «Зараз ЄС відіграє важливу роль в закінченні ескалації (планомірного нарощення військової могутності ворожої держави - автор) та у вирішальному мирі. Сподіваємося, Італія відчуватиме значимість своєї місії, вивчить і вникне в українську ситуацію». 

Поки Італія звикає до нової ролі, Україна продовжує чекати реальної допомоги. Можливо, перший офіційний візит міністра закордонних справ Федеріки Могеріні, яку побачити в нас очікують 7 липня, стане у цьому першим кроком.

Юлія Девда

Фото з інтернет-ресурсів

Жодного слова від російських ЗМІ або щоб чути Україну було правильно!

Вже кілька місяців на Сході України точаться жорсткі бойові дії. Через перестрілки на кордонах між українськими військовими та сепаратистами більшає поранених, є і поодинокі жертви. Та конфлікт не тільки збройний, а й інформаційний: російські ЗМІ продовжують подавати в ефіри своїх телеканалів перекручену інформацію про хід АТО. Від помилок не застережені й національні мовники, а деяким взагалі варто змінити інформаційну політику. 
Цю ситуацію 3 липня 2014 року у прес-клубі обговорили військові та журналісти: виокремили основні помилки і дали професійні поради. Зустріч відбулася у рамках громадського телебачення прес-клубу. 

На визначальній ролі засобів масової інформації під час військових дій свою увагу зосередив керівник Західного  регіонального медіацентру Міністерства оборони України Олександр Поронюк. Спікер вважає: саме від того, як їх працівники побачать тему, висвітлять її і подадуть в ефірі, залежить і моральний настрій суспільства, і його подальший розвиток. «Те, що роблять журналісти, іноді є важливішим ніж економічні чи політичні  здвиги», - зазначив він. Неприйнятним і ганебним для мас-медійників Олександр Поронюк вважає піар на загибелі, коли журналісти великими планами показують тіла загиблих або безупину транслюють моторошні кадри, під час споглядання яких їм навіть на думку не спадає: а що ж відчувають матері тих солдатів, які поклали своє життя за волю Батьківщини? Інша несхвальна річ – це «інтерв’ю-напад» на пораненого, який ще відходить у госпіталі від шоку, а його вже беруться засипати запитаннями про умови, в яких жили та воювали солдати. «Ми повинні мати шану й повагу до тих, хто захищає наш спокій», - каже військовий, а ще наголошує: довіряти варто офіційним джерелам, серед яких – прес-центр АТО, прес-центр РНБО та Міністерство оборони. 

Офіцер Західного регіонального медіацентру Володимир Скоростецький висловив головні претензії до ЗМІ зі сторони військових. Забороненим є розголошувати пункти державної таємниці (дислокацію частин, ініціали командирів, номери техніки та кількість бойових одиниць), повідомляти про переміщення у військових підрозділах під час виконання завдань і подавати дані стосовно кількості загиблих і поранених. На якості  ресурсів наголосив і військовий Юрій Ковалик. Голова спілки офіцерів Львівщини Петро Костюк впевнений: Росія не очікувала, що в українського воїна проснеться ментальність, а плани Путіна будуть зірвані, хоча свою стратегію він не змінить. «Ми усі, усвідомлюючи це чи ні, є учасниками інформаційної війни: ви – активними, бо пишете, а інші, хто читає це, - пасивними, тому, залежно від того, яку вони інформацію сприймають, так і визначають свої позиції». Настоятель храму святих апостолів Петра і Павла Степан Сус повідомив, що на Сході зараз перебувають капелани, навіть створено волонтерський рух. Позитив отець вбачає у консолідації українського суспільства, але закликає слідувати заповіді «Не вбий!». 

Про поточну ситуацію на Сході та основні помилки мас-медійників телефоном розповів керівник прес-центру АТО Олексій Дмитрашківський. Журналістів він просить про таке: 

1. Не знімати місцевість панорамою, оскільки так буде видно місце розташування тієї чи іншої частини, що буде вигідно ворогові!

2. Не займатися самодіяльністю: не гнатися за сенсаціями там, де легко можна потрапити під обстріл! 

Медійники, своєю чергою, одну з найважливіших помилок у роботі своїх колег вважають небажання вникати у суть речей, тому радять бути максимально точними, не вирізати важливі фрази із матеріалів, а також чинити тиск на ті мовники, які пропагують російську продукцію.Те, що зараз медіагалузь перебуває в інформаційному розвої, то це або через нерозуміння масштабів ситуації, або через чітко координовану системну роботу, яка цьому сприяє.Тому ще однією нагальною потребою як військові, так і журналісти вважають ухвалення спеціального закону, в якому б були визначені основні правила висвітлення подій у зонах військової дії. 

Запис конференції за покликанням: https://www.youtube.com/watch?v=dt_AE0CHoAs&feature=youtube_gdata_player

Юлія Девда

Фото з інтернет-ресурсів