Ой заспіваймо Гімн, та й у вишиванці!

Гідне ставлення до українських державних символів виражає не лише повагу до віками набутого та втіленого у святих для держави вартостях менталітету, а й підсилює прагнення зберегти століттями унікальну самобутність нашого народу. 11 березня 2014 року студенти факультету журналістики відзначили День вишиванки та 152 річницю Державного гімну України.  

Вже упродовж півтора століття слова найбільш патріотичної пісні надихають наш народ на подвиги в ім'я країни, їх виконання змушує затамовувати подих та проймати кожною нотою душі та серця свідомих громадян. Ще у далекому 1862 році український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський, на одній із вечірок, слухаючи піднесену пісню про боротьбу народу, яку виконували  сербські студенти, що навчалися  в Київському університеті, пішов у кімнату, звідки через півгодини повернувся з готовим текстом гімну, під який композитор Михайло Вербицький 1863 року написав мелодію. Відтоді і досьогодні, з деякими редакційними виправленнями, він звучить на урочистих заходах всеукраїнського, регіонального та локального масштабів. Кожного дня він лунав і продовжує лунати з уст тих, хто стоять за втілення благородної мети на майданах країни, тих, хто з-за кордону підтримує бажання українців здобути право на заслужене життя у вільній державі.

Гімн вшанували і студенти факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, гуртом заспівавши його в аудиторії після зустрічі із журналістом Віталієм Портніковим, який також приєднався до них. До речі, гість зазначив, що український гімн став символом рівноправ'я для постраждалого суспільства, своєрідним історичним нонсенсом. Рядки такого звичного й унікального водночас творіння вони виконали у вишиванках, які є не лише одним із найголовніших елементів національного одягу, на якому  вдало підібрані кольори ниток талановиті майстрині чи сучасні технологічні машини сплели між собою у різноманітні візерунки. Вони виявляють повагу до колоритних традицій, зміцнюють духовний зв'язок із поколіннями та виховують в особистості високі моральні норми. 

Студенти активно підтримали таку ініціативу, а також поділилися враженнями від дня, проведено під егідою вишиванки. Третьокурсники Наталія Лейцюсь  і Назарій Лазур впевнені, що, одягнувши її, кожен громадянин по-справжньому відчуває себе українцем: «Вишиванка – це той одяг, який хочеться одягати кожного дня, у ньому приємно ходити, ним милуються й інші. Ти відчуваєш себе частинкою цієї землі. Навіть гості з інших країн, примірявши її на себе, стають нашими братами і сестрами». 

Студенти першого курсу Юрій Кічало та Оксана Шеверюк на заняття також прийшли одягнені у вишиванках. «Було б непоганим запровадити таку традицію, особливо зараз, коли в Україні такі переломні події. Це наша мова, це традиції предків», - кажуть вони.А от студентка-другокурсниця  Ніна Сукач вважає, що носіння вишиванки доцільне тільки в особливі дні та під час важливих для народу подій: «Поряд з гербом, гімном і прапором вона є тим символом, який виражає національну самобутність. Хоча, вважаю, що цю річ не варто вдягати кожного дня, а лише тоді, коли вся країна єднається, а також у святкові дні». 

Свідомо осягаючи культурну парадигму нашої країни, ми дійдемо висновків, що справді маємо чим пишатися, що передавати нащадкам і чим збагачувати наш світогляд. Але для цього ми повинні вміти цінувати й назавжди зберегти те, що маємо, зокрема, і державні символи, які є скрижаллю національного менталітету. 

Юлія Девда

Фото Олександри Присташ і Зоряни Козачок

Виші Львова вшанували Героїв Революції Гідності…

28 лютого 2014 року минає дев'ять днів після кривавих сутичок у Києві, жертвами яких стали ті мужні та безстрашні воїни, які не втрачали надії на вільне життя у своїй державі, ті захисники, які хоча й першими впали на полі битви із спецпризначенцями, але не здалися, бо увіковічнили свої імена, ті, котрих Україна та увесь небайдужий до вистражданої долі нашого народу світ пам'ятатиме як Небесну Сотню…

Віддати шану їх неоціненному подвигу на львівський Майдан колоною прийшло студентство Львівського національного університету імені Івана Франка, до яких долучилися побратими з Національного університету «Львівська Політехніка», Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Національного лісотехнічного університету, Академії друкарства.

Присутні спільно помолилися за упокій душ Героїв Небесної Сотні, до стенду з їхніми фото поклали гвоздики, обмотані чорними стрічками, запалили лампадки. Зі сцени  лунали імена й прізвища тих, яких Україна повік не забуде, а також звернення представників студентства вищих навчальних закладів, які закликали сучасну молодь переповідати історію своїм дітям і внукам, вселяти в майбутні покоління значущість революційних подій новітньої України та пам'ятати про велич і мужність її Героїв. Окрім того, активісти зачитали лист-звернення від студентської спільноти про встановлення пам'ятника Героям Небесної Сотні на одній із площ Львова та оголошення дня їх смерті Всеукраїнським днем жалоби. Подяку виголосили і медикам Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та його керівництву, яке дозволило студентам старших курсів надавати медичну допомогу тим, хто потерпів внаслідок сутичок.

Для кожного відданого українця ця трагедія є наче вистражданою частинкою душі, яку ніяк не відокремиш від своєї свідомості, бо саме такі люди, з такими палкими серцями та безмежними душами завжди нагадуватимуть, чому ти зараз борешся, за що стоїш і чим будеш жити, коли досягнеш світлої мети…

Юлія Девда

Фото Олега Вівчарика

Вогонь, що ніколи не погасне…

21 лютого 2014 року біля пам'ятника Іванові Франку вшанували Героїв, що загинули  на Майдані внаслідок застосування насильницьких дій влади.

 
Із запалених лампадок перед постаментом сформували хрест, на столику поставили фото загиблих та квіти. За мужні душі тих, хто віддав своє життя за національну ідею, відправили панахиду та спільно помолилися. Капелан Тарас Островський вважає, що всі, хто стоять тут, і тримають у своїх руках лампади, формуючи  з них хрест, усвідомлюють і знають, завдяки кому ми день за днем здобуваємо перемогу. «Беручи взірець з Їх молодечого запалу,перебуваючи завжди у любові до своєї держави, ми також повинні бути тими, хто стане Їх послідовниками, щоби в єдності цього полум'я також зігрівати тих, хто є поряд з нами»…

Дивишся на портрети цих молодих людей і розумієш, як багато світлого їх могло чекати попереду, яке повне прагнень жити і творити у них було серце, якою бездонністю дихала душа…

Світла і вічна пам'ять тим, чий подвиг ми пам'ятатимемо завжди, тим, хто не побоявшись втратити найцінніше, що подарував Господь, занадто дорогою ціною здобувають нам свободу…

Юлія Девда

Фото Юлії Гриценко та Діани Горбань

«Свобода, рівність, студентська солідарність!» та «Вічна пам'ять Героям України...»

19-20 лютого 2014 рік. 

19 лютого 2014 року кілька тисяч студентів  вищих навчальних закладів Львова з гаслами: «Ми не можемо вчитися, коли вбивають людей», «Україно, вставай, свободу захищай!», «Разом – сила!» вийшли до пам'ятника Івана Франка з вимогами до адміністрацій вищих навчальних закладів України зупинити та відтермінувати навчальний процес, всебічно сприяти та не перешкоджати участі студентів у Євромайдані та публічно висловити підтримку йому.

У зв'язку з цим відбулося позачергове засідання Ректорату разом із студентами-представниками факультетів, на якому засудили жорстокі дії влади проти українського народу, який відстоює своє право жити у вільній від тоталітаризму державі, хвилиною мовчання вшанували загиблих під час кривавих сутичок на майдані та ухвалили рішення стосовно створення на факультетах і коледжах страйкомів, а також загонів самооборони.  

Після засідання Ректорат Університету вийшов до студентів, озвучивши рішення про підтримку студентства й оголошення безстроковго страйку. «Ми звертаємося до всіх навчальних закладів України із закликом приєднатися до актів громадянської непокори й утворити потужний всеукраїнський протестний рух із кардинальною вимогою – дострокової відставки злочинного диктатора Віктора Януковича», - йшлося у зверненні до Героїв Української Революції Гідності. Після цього студенти розійшлися по факультетах для обговорення координації подальших дій.

20 лютого 2014 року студенти Львівського національного університету разом із колегами з інших вищих навчальних закладів міставід пам'ятника Іванові Франку багатотисячною колоною вирушили до Управління Львівської залізниці з вимогою відновити рух поїздів у напрямку «Львів-Київ». Після пікету під будівлею учасники акції вирушили до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, а звідти планували долучити до себе студентів з Національного Університету «Львівська Політехніка» та Національного лісотехнічного університету.

Але в той час підтвердили інформацію про смерть студента V курсу географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Ігоря Костенка. Його пам'ять студенти ВНЗ Львова вшанували хвилиною мовчання та спільною молитвою у дворику географічного факультету. Декан Володимир Біланюк висловив глибокий жаль з приводу смерті одного з найкращих студентів, який став Героєм України, віддавши за неї своє життя. «Гинуть наші студенти, наші діти! Ми цього нікому не пробачимо!». Окрім того, декан закликав студентів з інших навчальних закладів звертатися до керівників з вимогою виходити на загальноміське віче та не боятися писати звернення до бандитської влади із закликом зупинити насилля. 

Згодом підтвердили інформацію про загибель випускника історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, викладача кафедри нової та новітньої історії Українського католицького університету Богдана Сольчаника.  «Він був талановитим у всьому: чи то була аматорська театральна роль, чи просто повсякденне навчання в університеті. Обрав спеціальність архівіста, але всі хто його добре пам’ятають підтвердять, що його найбільше цікавили люди і нинішнє життя українського суспільства», - висловлює свої співчуття спільнота УКУ (http://ucu.edu.ua/news/11553/). 

У сутичках між силовиками та протестувальниками 20 лютого 2014 року загинув випускник філософського факультету Львівського університету Сергій Кемський. «Багато хто вже зрозумів, що не варто повторювати помилки політиків – об'єднуватись потрібно навколо принципів, а не особистостей», - ще зовсім недавно писав Сергій у своїх публікаціях в ЗМІ. 

Ми висловлюємо глибокий жаль із приводу втрати цих молодих мужніх людей і всіх тих, які боролися за гідне майбутнє нашої держави, намагалися змінити її та навіки вкарбували своє ім'я до священної скрижалі Героїв України! 

Юлія Девда

Фото Олега Вівчарика, Марії Пилип та з особистих архівів загиблих