Лист до солдата

Дорогий солдате, захиснику, сміливцю, Герою!

Мені ніколи не доводилося писати листів, загортати їх у конверти з приклеєними марками, у рядки вписувати зворотній адрес, а після цього вкидати у поштову скриньку і…чекати. Чекати, втамовуючи цікавість і хвилювання, таких бажаних і щирих, без банальності та пафосу, написаних слів. Пам'ятаю лише, як ще у школі, на уроках української мови, вправлялася у цьому, судячи зі стрімкого розвитку сучасних гаджетів, «древньому» ремеслі. Тому вибач, будь ласка, якщо лист мій буде чи то занадто довгим, чи із деякими помилками (хоча рідко виходить їх допускати), проте таким, який, можливо, змусить тебе чи когось іще із твоїх товаришів, бодай на хвилинку забути про пекло, яке вас оточує, яке спочатку вселяє жах, але згодом загартовує і підсилює бажання боротися за перемогу далі…

Для мене ти незнайомець. Невідомим є мені твоє ім'я, твоя усмішка, не чула я твого голосу і заглядати в очі твої мені не доводилося, хоча, хтозна, можливо б, потонула у їх глибині, коли би вперше тебе побачила. У них, окрім проникливого погляду, ще й біль та осад страху, а скроні твої, мабуть інеєм вкрилися, бо всякого довелося побачити на війні. Вибач, не знаю, чи ти вже одружений і маєш кого виховувати, чи тільки в пошуках тієї Єдиної, яка, як на мене, вже може пишатися, що її майбутній обранець захищав терени і кордони рідної держави, але для мене ти вже є Героєм, Героєм для своїх близьких, Героєм для України…

Знаєш, щодня доводиться бачити і чути, що на фронті стає все суворіше: як і з погодними умовами, так і з харчовим і збройним забезпеченням. А коли чую вістку про смерть – аж серце здригається, а в розумі нестримно вирує запитання: «Господи, за що вони зараз у такому пеклі?..» Країна допомагає вам, збирають допомогу, надсилають її і найбільше хвилюються за те, чи дістанеться вона пункту свого призначення, оскільки відомі неодноразові спроби її перехоплення та навіть випадки конфіскації…Долучаються всі, хто можуть: як малі, так і дорослі зі старшими…

До речі, сьогодні вранці почула, що старенький дідусь приніс до пункту збору речей зимову куртку та й пішов собі. Трішки згодом волонтери відшукали у ній записку: «Вибач, солдате, що вона не нова, зате тепла. Як міг би, то серцем зігрів би тебе…Повертайся живим!» Зворушливо так, справді показує небайдужість старшого покоління до вас – амбітних і цілеспрямованих вояків! Знаю також і те, що до сліз вас проймають відкритки та листівки, написані чи намальовані дитячими руками. Хочу розповісти тобі, що влітку, коли проходила практику на Львівському телебаченні (сама є третьокурсницею факультету журналістики), редакція доручила мені підготувати сюжет про благодійну акцію, де дітки розмальовували невеличкі плакати. Хтось писав побажання здобути перемогу, інші малювали національні символи та своїх рідних, які на той момент воювали в АТО (хоча, яке це вже АТО, якщо півсвіту розуміє, що мова йде про відкритий воєнний конфлікт?) І серед них я розгледіла симпатичного хлопчика, який на камеру сказав: «Хочу, щоб наші солдати якнайшвидше повернулися до своїх дітей і жінок». Ото патріот, а, можливо, і захисник майбутній! Захаром його звати. Можливо, таке ім'я дам і своєму синочкові, звісно ж, якщо самі дівчатка у нас із чоловіком не народяться:)

 

До речі, а ти часто пишеш листи своїм дорогим людям? Що саме ти пишеш? Якими словами передаєш скрутні моменти та  зневіру у своїх силах? Чи взагалі стараєшся оминати тему душевного пригноблення та жалю і заспокоюєш рідних та друзів, що ви боретеся за перемогу й успішно даєте відсіч ворогові, а також обіцяєш, що повернешся живим, хоча й не дуже здоровим, через постійні бої і втрати життів своїх товаришів?...Ех, так жаль вас…Просто боляче, коли проїжджаєш попри собор чи церкву і бачиш біля неї припарковані автобуси із похоронними вінками та натовп, який збирається, щоб  провести Героїв у їх останню путь…

Я молюся за вас, вся країна молиться, оскільки цінує ваш подвиг і зусилля, які ви докладаєте, щоб вберегти нас; відчуває, наскільки вам важко та страшно; вболіває за те, щоб поверталися живими і з перемогою! Тому, якщо маєш вільну хвилинку, сядь і напиши кілька теплих слів. Відправ їх матері-горлиці, яка не стримувала сліз, проводжаючи тебе в далеку дорогу, своєму батькові, який мужністю і твердістю свого характеру зумів виховати такого патріота, своїм друзям, які і тобі в житті допомогли, і ти за них стіною станеш, коли потребуватимуть захисту…А якщо маєш дівчину, то і про неї не забувай, оскільки серце її за тебе кожної миті тремтить, а в думках вона мріє про момент, коли, зустрічаючи тебе з потяга, холодного і голодного, рине у твої обійми та подарує частинку свого тепла і нестримного трепету, вмиє твоє обличчя своїми щирими слізьми, гаряче поцілує…Ти бачив фільм «Дорогий Джон»? Там хлопець також пішов воювати і, якщо не помиляюся, два роки переписувався зі своєю коханою, проте трішки нещасливою була ця історія…

Якщо матимеш час, то і мені кілька слів відпишеш. Звісно ж, такого довгого листа не вимагатиму, бо розумію,наскільки важко викроїти для цього вільні миті. Можеш написати, чого потребуєш, я обов’язково перекажу знайомим волонтерам. І ще: дякую, що прочитав докінця, безмежне дякую! Хто зна, може, десь нас і зведе доля, побачимося чи то у місті, чи то у потязі, чи то у невеличкому супермаркеті, хоча й не знатимемо, що то ми. От побачу тебе і не запідозрю, що ти - мій незнайомець-адресат, а ти навіть не подумаєш, що перед тобою – наївна, проте щира студентка-журналістка…

Нехай береже тебе Господь від ворожих куль, допоможе гідно пройти це випробування та повернутися живим і з перемогою. Чекатиму відповіді!

З повагою і невимовною вдячністю за подвиг,

Юлія
Фото з інтернет-джерел та соціальних мереж 

В пошуку...Особистісне ядро...

Його непросто помітити в собі, дещо важче віднайти або відчути і далеко не кожному під силу усвідомити його вагомість чи застосувати так, як належить, втіливши призначення цієї речі. Мабуть, у гранях як свідомого, так і підсвідомого, під впливом чи то різних життєвих ситуацій з особистого життя, чи то суспільних подій, ми формуємо цю складову нашої особистості: поступово, різко, спонтанно, впродовж короткого або більш тривалого періоду, з чітким уявленням чи повною невідомістю – все залежить від індивіда. Проте очевидним є те, що справа ця не одного дня і тоді, коли нам нарешті вдається віднайти цей елемент, з усіх сил стараємося його вберегти, проте так легко можемо втратити чи зламати, коли нас притиснуть інші або ми ж самі зневіримося у своїх силах…. 

Особистісне ядро. Це стержень, що визначає ключові особливості поведінки людини, риси її характеру, бажання та амбіції, прагнення і поривання? Чи це орієнтир, який допомагає вирішувати заплутані моменти і при застосуванні раціонального мислення або інтуїції сприяє тому, що вчинимо правильно? А, можливо, це невід’ємна складова людської  особистості, яка не лише закладає основи нашого світогляду, а й упродовж життя дає набуту здатність розширювати його і збагачувати , а згодом дозволяє нам користуватися набутим досвідом? А чи не є особистісне ядро сукупністю всього вищезгаданого, своєрідним комплексом, який і формує особистість, адаптує її до навколишнього середовища, сприяє спілкуванню між людьми та набуття нею рис учасника соціалізації, допомагає визначити основні пріоритети у житті чи нагальні потреби? Роль цього комплексу психологічних особливостей переоцінити важко, адже саме від особистісного ядра великою мірою залежить сукупність усіх рішень, дій та емоцій у нашому житті.  

Проте пошуки особистісного ядра можуть тривати занадто довго і призвести не так до невміння його відшукати, як до втрати орієнтирів, на які маємо покладатися під час його пошуку, та часу, який зараз, із нестримним розвитком технологій та обігом значного об’єму інформації, має дуже високу ціну, чи й взагалі є безцінним. Не пам’ятаю, хто саме сказав цю фразу: «Не шукай себе, а твори», проте у ній – логічне підкріплення того, що плисти за течією або чекати на манну небесну, при цьому не докладати навіть найменших зусиль, – оманлива думка як песимістів, так і самовдоволених мінімалістів, яким достатньо лише основ та примітиву. 

Сьогодні, із глобалізацією та вдосконаленням технологій, людина стає занадто лінивою, щоб шукати радощі життя у простих речах чи, здавалося б на перший погляд, банальних діях. Почитати вартісну книгу чи просто прогулятися осіннім парком – вже навіть ці дві речі подарують порцію корисних знань та емоційних барв. Та часто ми просто нехтуємо подібними пунктами, марно витрачаючи час, наприклад, у всесвітній мережі чи на безглузді плітки, під час чого не завжди усвідомлюємо безрезультатність і безсенсовість таких дій. На мою думку, саме із гідного вибору людиною того чи іншого кроку, правильного рішення у тій чи іншій обставині, а також логічній тактиці поведінки і починається шлях до формування особистісного ядра. Все інше, значно вагоміше і глибше, приходить з часом, розумінням, усвідомленням, загартуванням, зрештою, із досвідом, який також є однією з базових складових нашого світогляду. 

Стосовно мого особистісного ядра, я, як молода людина, ще продовжую його шукати. Якось уже сталося так, що починаю розуміти швидкий плин часу і кожну його хвилину стараюся використати настільки, щоб не було соромно. До мене починає доходити те, як важливо зуміти віднайти таку бажану, проте інколи таку неоднозначну «золоту середину», яка би внормовувала мої професійні амбіції, а в майбутньому – сприяла б виділяти належний час і сім’ї, і роботі. Недарма телеведуча Соломія Вітвіцька казала: «Жінка, яка не реалізовує себе в одній зі сфер – дім із сім’єю чи кар’єра, стає смиканою»…Я починаю усвідомлювати, що кожен із нас одержує певний відрізок часу, а на ньому позначає свої вагомі досягнення. Головним, мабуть, є здатність не прогавити ті шанси, які дають стимул і самовдоскалення, натхнення і величезне бажання втілити задумане в реальність. В сучасних умовах ми занадто багато чим схильні знехтувати, тоді як воно і справді може подарувати нам чудову можливість досягнути бажаної мети, обрати її способи, мотивувати себе і віднаходити життєвий стимул. 

Тому кожен на шляху формування особистісного ядра, повинен, передовсім, зрозуміти його роль у своєму житті, старатися віднаходити цю складову не лише в навколишній атмосфері, а й у внутрішніх прагненнях та амбіціях, а, відшукавши, зуміти зберегти і бути непохитним у своїх життєвих принципах та переконаннях. Слова доволі важкі для сприйняття, та й їх реалізація інколи буває непростою. Але чи не хочемо ми вдосконалюватися і рухатися вперед, розширюючи свій світогляд та усвідомлюючи нашу унікальність, нашу неповторність? Саме ці вміння і дарує особистісне ядро, яке і втілює наші поривання та прагнення, матеріалізує думки та мрії, вчить пізнавати життя і кожен його момент…В пошуку…

Юлія Девда

Щоб не було «хандри» або коли осінь вже за рогом…

Літні дні, які от-от закінчаться, ще стараються час від часу приємно здивувати нас теплом, про яке ми так мріяли взимку чи ранньою весною. Хоча спека про себе знати дає вже рідше, та й ранками, коли вдихаєш свіже і прохолодне повітря, чітко розумієш: «Літо, прощавай!» Для одних людей поява осінніх днів у календарі – звичне явище, яке повертає до робочого графіку, для інших – новий етап, який принесе визначальні зміни, а от для декого – початок емоційного спаду. Що є причиною таких «настроєвих гойдалок», як боротися із проявами так званої осінньої депресії та, врешті ж, полюбити цю пору року, яка також має чим здивувати? Спробуймо вияснити.  

Як вважають лікарі, ключовою причиною погіршення стану людини в осінній період є скорочення тривалості світлового дня. Саме ця обставина спричиняє не лише погіршення погодних умов, які, здебільшого, характеризуються дощовими днями та все нижчою температурою, а й деяке зниження фізичної активності, що може призвести до ліні та апатії. Вагому роль у цьому відіграє і нестача кількості гормону щастя – серотоніну, який, як правило, виробляється у світлу пору доби. Йому відведено контролювати стабільність в емоціях та у вмінні людини володіти собою. Психологи ж кажуть: найбільше під вплив зміни пори року або званої в народі «хандри», потрапляють ті особистості, які є занадто самокритичними й схильні шукати в собі помилки й  недосконалості. Якщо під час цього вони зайдуть занадто глибоко, то можуть стикнутися із труднощами. Наприклад, зникне бажання займатися улюбленою справою, дріб’язкові завдання здаватимуться важкими, а світ навколо втратить барви…Проте вихід є і в такій ситуації. Точніше – декілька, які в сукупності та при великому бажанні дадуть чудовий результат. Звісно, всі відомі вам чи фахівцям способи осягнути нелегко, проте наводимо, на нашу думку, найбільш дієві. 

Літній куточок

Мабуть, у кожного з вас, хто повернувся з довгоочікуваної відпустки, залишилася не лише ностальгія за вдало проведеним часом, а й фото та сувеніри з тих міст чи країн, де ви побували. Для того, щоб приємні спогади трималися якомога довше, вдома, у власній кімнаті, чи на робочому місці можна виділити частинку простору для літа. Наприклад, зробити невеличку фотогалерею, а біля неї помістити ракушки чи морські зірки, які ви назбирали на березі моря або океану, або чудернацькі камінчики, на яких вам вдалося натрапити у гірській місцевості. Відтак до роботи візьметеся легше і будете знати, що літо вдалося, а незабутні миті можна буде ще раз зафіксувати, щоправда, вже наступного уїк-енду.

Коли спорт – у приємність

Розрухати не лише тіло, а й думки допоможуть фізичні вправи. Нехай спочатку це і буде банальна зарядка, яку згодом можна доповнити ранковою або вечірньою пробіжкою. Під час бігу, як відомо, ви не лише єднаєтеся із природою, а й відчуваєте приємну втому. А все від того, що під час занять виділяється той-таки серотонін, який і вселяє у нас відчуття задоволення. І, звісно ж, зміцнюєте опоно-рухову та кровоносну системи, тримаєте своє тіло у тонусі, а також загартовуєте організм від простудних захворювань, які так люблять надокучати восени. 

Не природа єдина змінюється…

Осіння багрянь – це не лише одна із барв, якою вміє тішити навколишній світ. Це ніби поштовх до того, щоб  додати яскравих кольорів і у своє життя. Якщо ви людина із творчим підходом, то чому б, наприклад, власноруч не намалювати пейзаж чи натюрморт або написати романтичну новелу, чи зайнятись хенд-мейдом, поєднавши його з осінніми дарунками: листочками, квітами чи навіть плодами кущів і дерев? Що заважає піти і прогулятися садом, парком чи лісом, кольорова гама яких просто зачаровує? А щоб не було нудно, то долучити до спільної прогулянки і друзів, з якими разом долати осінню нудьгу. Зрештою, відпустки існують не лише для літнього періоду, тому вам ніхто не завадить податися у похід горами, помилуватися озером чи провести для самих себе екскурсію рідним краєвидами. 

Хвилинка спокою

Не знаємо, чи замічали ви, але саме восени ми схильні дещо вгамовувати свої поривання та амбіції. Проте не варто допускати гальмування. Такі відчуття виникають, мабуть тому, що відчуваємо потребу дещо переосмислити, над чимось задуматися, з чогось зробити належний урок. А далі – поставити для себе нові цілі та старатися їх досягнути. Щоб створити для себе таку атмосферу, не потрібно щось надзвичайне. Достатньо буде, наприклад,  улюбленої музики, книги чи фільму зі змістом, гарячого чаю чи кавового напою, теплого пледу та каміну, в якому майорітиме багаття, – і затишок готовий, і душа відпочиває. Ну або ви і ваша друга половинка, яка також зможе душевно зігріти вас під час прохолодних осінніх днів.

Можливо, кожен колись зрозуміє, що осінні дні  – це не лише сірі будні, холод і гнітючий настрій. Хоча дехто вміє знаходити красу і в такому. Недарма сучасний письменник і журналіст Ельчін Сафарлі в одній зі своїх книг писав: «От тільки, знаєш, я, напевно, так сильно чекала на літо, щоб знову засумувати за осінню. За злегка холодним повітрям і сумними сутінками. Кутатися в шарф, зігрівати руки в кишенях ... Я божевільна, так? Весь рік квапила літо, воно настало - і все, я перегораю. І справа не в спеці, від неї не втомлююся. Просто характером я більше схожа на осінь...» Справді, інколи непомітно вплітаються і такі думки. Можливо, тому, що частинка цієї пори року схована у кожному з нас: якась таємничість, якась розкіш, врешті, бажання в якомусь вчасно знайденому душевному спокої осмислити щось важливе або подарувати багряній природі і свою частинку натхнення?...

Юлія Девда

І ще порція осіннього позитиву: