Коли вловила погляд зір...

У кожної людини свої зорі. Одним - тим, хто мандрує, вони вказують шлях. Для інших це лише вогники.
 Антуан де Сент-Екзюпері."Маленький принц" 

Ми поверталися з вокзалу в автомобілі: я, батьки та мій однокласник. Ото зійшли з Тарасом із вагона потяга, а за вікном - ніч. Через її пронизливий холод мене трохи морозило, ледь зігрілася, напівлежачи на сидінні та не зводячи погляду з неба, сотень-тисяч його зірок та найяскравішої з них, мабуть, Венери, від якої несила було відірватись. Ще в дитинстві вона, однією з перших з'являючись на рум'яному від променів сонця видноколі, чомусь нагадувала мені туфельку із діамантом, а потім, з появою інших зірок, ставала звичайною, хіба трішки більшою від них…

Таки у сільській місцевості небо тобі відкривається дещо більше, бо у місті на заваді стають яскрава ілюмінація торгових центрів і розважальних закладів, вуличні ліхтарі, дахи високих будинків, навіть чотири стіни твоєї кімнати, сидячи де мимоволі забуваєш не лише про такий краєвид, а про можливість просто вийти і глянути на синь, всіяну коштовностями...Вони бігли за мною через вікно, та і я, через численні повороти та відволікання на розмови, інколи не встигала їх ловити..."Знаєш, Тарасе, люди перестали дивитися вверх, помічати красу того, що над нами...", - кажу ні з того ні з сього я, а він додає: "...а це ж безкоштовно таки, ми не платимо за сузір'я та сяйво зір"...

Я згадала, як в дитинстві гортала великий атлас з географії і затримувалася на перших його сторінках, де були карти Сонячної системи та двох півкуль; як, вкотре перечитуючи "Мою першу енциклопедію", чекала, коли дочитаю до сторінки 105, бо саме там, на цілому звороті, в ряд вишикувалися дев'ять планет; як виходила надвір і разом з батьком ми шукали Велику та Малу Ведмедиць, і ображалася, що колись треба буде їхати в іншу півкулю, аби побачити сузір'я Діви, мого зодіакального знаку...Згадала і те, що хотіла стати астрономом, ходити в синьому ковпачку із жовтенькими блискітками, мати телескоп, аби щоночі спостерігати за рухом зірок, падінням комет, хвости яких яскраво згоратимуть, коли долітатимуть до землі...І те, що старалася не прогавити щорічного зорепаду, загадати бажання та вірила, що воно здійсниться! Боже ж мій, я таки романтик!..

Але хіба дитинство закінчилося? Може, в часовому вимірі і так, бо розумієш, що от-от розміняєш третій десяток...Однак, що заважає вийти вночі і на кілька хвилин глянути в небо, втопитися в його синій далечіні, відчути гармонію та енергію, якими воно здатне тебе безкоштовно наділити, або вилізти на другий поверх, взяти книгу і ліхтарик, і час від часу відриватися, аби підморгнути розстеленому над тобою Всесвіту? Нічого....Просто ми забули, що щастя у простих речах, навіть у таких, як зоряне небо. І, як вважає італійський мислитель Бруно Ферреро, "...якщо на твоєму небі життя є зірка, то не витрачай свого часу, обпалюючи крила до тьмяної лампи", а британський письменник Томас Карлей дає таку пораду, напряму пов'язану з "укладом" життя цих світил: "Працюйте, як зорі, без метушні, але і без відпочинку". Навіть у них можна навчитися дечому корисному.

Юлія Девда

 

 

Про те, як змінюють почуття. Про близькість на відстані

Цього року світовий кінематограф традиційно поповнився сотнями стрічок різнотематичного спрямування: від пригодницьких фільмів і трилерів до романтичних мелодрам і комедій. Як людина, якій кіно випадає дивитися рідко, і то у вільний від навчання та професійних справ час, хочу чогось легкого, ненав’язливого, проте із життєвою філософією та повчальними висновками, а як любитель романтики, довго не замислюючись, шукаю кіноісторії про почуття, які здатні не лише приносити у світ багатогранну красу, а й загартовувати, зміцнювати й розуміти, що довіра можлива, кохання сильне і віддане, а життя прекрасне…

Такими двома стрічками вважаю «Анатомію кохання» та «У твоїх очах». Обидві вийшли в кінопрокат 2014 року. Кожна має свою історію любові та її переосмислення. Якщо одна вчить боротися за того, кого відчуваєш єдиною людиною, незважаючи на типові, проте для кожного особливі за сприйняттям і значенням, перешкоди, то інша доводить, що почуття таки існують на відстані, нехай і у зовсім незвичний спосіб.

Головнй мотив «Анатомії кохання» (інша назва фільму – «Люблю назавжди»), режисеркою якого є Шана Фест, - це перше почуття розбишаки Девіда (Алекс Петтіфер) і вихованої за суворими нормами відмінниці Джейд (Габріелла Уайльд). Вони разом навчались у школі, проте лише після випускного наважилися вперше один до одного заговорити: тоді,коли схиблений на автомобілях та їх ремонтові Девід паркував авто біля розкішного будинку, скромна і несмілива Джейд, перед тим, як  разом пообідати з родичами у дорогому ресторані, дала хлопчині альбом, аби він записав туди кілька слів на згадку. 

Зважаючи на те, що дівчина успішно закінчила навчання, батьки дають їй можливість обрати собі подарунок і завжди слухняна донька, яка роками не вилазила із підручників, раптом бажає влаштувати вечірку. На свято сходяться однокласники, які досі не помічали свою шкільну подругу, проте від веселощів не відмовилися. Після вечірки у Девіда і Джейд остаточно спалахують справжні почуття. Вони проводять разом багато часу, пізнають одне одного та обіцяють кохати, незважаючи на складні обставини чи відстань, яка їх розділятиме. 

Проте вибором свого дитяти не задоволені батьки, бо не звикли відпускати доньку з ким-попало. Саме так думає про хлопця батько Джейд Х’ю (Брюс Грінвуд), який намагається обмежити спілкування обох молодих людей:  примушує дочку їхати у спільні сімейні поїздки, постійно розмовляє про безперспективність юнака, який не мав наміру здобувати вищу освіту навідміну від Джейд, яка готувала себе для медицини, та навіть торкається кримінального минулого його батька і його самого. Однак Джейд, незважаючи на недоброзичливу позицію тата, не припиняє кохати Девіда. Протилежне ставлення до юнака виявляє мама Джейд Енн (Джоелі Річардсон) –письменниця, яка от-от зважиться написати ще одну книгу, чому і завдячує Девіду, який не лише став вершиною дівочих мрій для її дочки, а й своєю присутністю змінив їхню сім’ю, яка ще важко переживала втрату старшого сина Кріса: батько, хоча і через численні суперечки із Девідом, все ж, почав поважати вибір найближчих людей, брат Кітт (Різ Уейфілд) нарешті навчився бачити у житті позитив та усміхатися, а сама Джейд зі скромної і тихенької перетворилася на рішучу та сміливу авантюрницю. Тому, мабуть, наскрізним у фільмі є вислів: «Велике щастя – зустріти свою долю на початку шляху і розділити з нею всі радості життя». 

Інша історія – «У твоїх очах», відзнята під керівництвом американського режисера Бріна Хілла. Головних героїв цієї стрічки цілком можна назвати суспільними диваками. Молода дівчина Ребекка (Зої Казан), яка вийшла заміж за успішного лікаря, страждає від тягаря непорозумінь зі своїм чоловіком, вона втомлена від постійних вечорів у колі його знайомих і друзів, але одинока, бо не знати, чи почуття не охололи одразу після заміжжя, і чи взагалі вони були у сімейної пари? Хлопець Ділан (Майкль Сталь-Девід), на відміну від Ребекки, веде скромний спосіб життя, у додаток маючи ще проблеми із законом. Їх об’єднує самотність і несприйняття навколишнім світом…

Однак доля підготувала їм незвичайну зустріч і набагато раніше, ніж тоді, коли вони  почали спілкуватися. Ще в дитинстві, коли Ребекка з’їжджала на санках із гірки, то вдарилася в дерево і знепритомніла. На відстані тисяч кілометрів це відчув школяр Ділан, який також звалився з-за парти на підлогу. Причина – їм просто вдається бачити світ одне одного очима одне одного, при цьому ще й співпереживати. По-справжньому вони усвідомлюють це вже дорослими. Отак і починається їхня присутність та розмови: від роботи, умов життя й особистих подробиць до справжньої пристрасті на дотик…

Через такий спосіб обміну думками часто виникають незрозумілі ситуації: Ділана звільняють з роботи (бо ж навіщо їм співробітник, що говорить сам до себе?), а занадто "турботливий" чоловік Ребекки запроторює свою дружину у психлікарню. Вони розуміють, що повинні зустрітися і втекти від самотності,  проте чи вдасться їм це?..

Обидва фільми мають цікавий сюжет, який, хоча, і не вирізняється різкими переходами і є плавним, проте допомагає глядачеві осмислити те, що хотіли донести режисери. Зйомка якісна, не перевантажена дрібними і зайвими деталями, а зміст – вартісний, оскільки показує, що за справжє кохання варто боротися, нехай і через довжелезну відстань.

Юлія Девда