Лист до солдата

Дорогий солдате, захиснику, сміливцю, Герою!

Мені ніколи не доводилося писати листів, загортати їх у конверти з приклеєними марками, у рядки вписувати зворотній адрес, а після цього вкидати у поштову скриньку і…чекати. Чекати, втамовуючи цікавість і хвилювання, таких бажаних і щирих, без банальності та пафосу, написаних слів. Пам'ятаю лише, як ще у школі, на уроках української мови, вправлялася у цьому, судячи зі стрімкого розвитку сучасних гаджетів, «древньому» ремеслі. Тому вибач, будь ласка, якщо лист мій буде чи то занадто довгим, чи із деякими помилками (хоча рідко виходить їх допускати), проте таким, який, можливо, змусить тебе чи когось іще із твоїх товаришів, бодай на хвилинку забути про пекло, яке вас оточує, яке спочатку вселяє жах, але згодом загартовує і підсилює бажання боротися за перемогу далі…

Для мене ти незнайомець. Невідомим є мені твоє ім'я, твоя усмішка, не чула я твого голосу і заглядати в очі твої мені не доводилося, хоча, хтозна, можливо б, потонула у їх глибині, коли би вперше тебе побачила. У них, окрім проникливого погляду, ще й біль та осад страху, а скроні твої, мабуть інеєм вкрилися, бо всякого довелося побачити на війні. Вибач, не знаю, чи ти вже одружений і маєш кого виховувати, чи тільки в пошуках тієї Єдиної, яка, як на мене, вже може пишатися, що її майбутній обранець захищав терени і кордони рідної держави, але для мене ти вже є Героєм, Героєм для своїх близьких, Героєм для України…

Знаєш, щодня доводиться бачити і чути, що на фронті стає все суворіше: як і з погодними умовами, так і з харчовим і збройним забезпеченням. А коли чую вістку про смерть – аж серце здригається, а в розумі нестримно вирує запитання: «Господи, за що вони зараз у такому пеклі?..» Країна допомагає вам, збирають допомогу, надсилають її і найбільше хвилюються за те, чи дістанеться вона пункту свого призначення, оскільки відомі неодноразові спроби її перехоплення та навіть випадки конфіскації…Долучаються всі, хто можуть: як малі, так і дорослі зі старшими…

До речі, сьогодні вранці почула, що старенький дідусь приніс до пункту збору речей зимову куртку та й пішов собі. Трішки згодом волонтери відшукали у ній записку: «Вибач, солдате, що вона не нова, зате тепла. Як міг би, то серцем зігрів би тебе…Повертайся живим!» Зворушливо так, справді показує небайдужість старшого покоління до вас – амбітних і цілеспрямованих вояків! Знаю також і те, що до сліз вас проймають відкритки та листівки, написані чи намальовані дитячими руками. Хочу розповісти тобі, що влітку, коли проходила практику на Львівському телебаченні (сама є третьокурсницею факультету журналістики), редакція доручила мені підготувати сюжет про благодійну акцію, де дітки розмальовували невеличкі плакати. Хтось писав побажання здобути перемогу, інші малювали національні символи та своїх рідних, які на той момент воювали в АТО (хоча, яке це вже АТО, якщо півсвіту розуміє, що мова йде про відкритий воєнний конфлікт?) І серед них я розгледіла симпатичного хлопчика, який на камеру сказав: «Хочу, щоб наші солдати якнайшвидше повернулися до своїх дітей і жінок». Ото патріот, а, можливо, і захисник майбутній! Захаром його звати. Можливо, таке ім'я дам і своєму синочкові, звісно ж, якщо самі дівчатка у нас із чоловіком не народяться:)

 

До речі, а ти часто пишеш листи своїм дорогим людям? Що саме ти пишеш? Якими словами передаєш скрутні моменти та  зневіру у своїх силах? Чи взагалі стараєшся оминати тему душевного пригноблення та жалю і заспокоюєш рідних та друзів, що ви боретеся за перемогу й успішно даєте відсіч ворогові, а також обіцяєш, що повернешся живим, хоча й не дуже здоровим, через постійні бої і втрати життів своїх товаришів?...Ех, так жаль вас…Просто боляче, коли проїжджаєш попри собор чи церкву і бачиш біля неї припарковані автобуси із похоронними вінками та натовп, який збирається, щоб  провести Героїв у їх останню путь…

Я молюся за вас, вся країна молиться, оскільки цінує ваш подвиг і зусилля, які ви докладаєте, щоб вберегти нас; відчуває, наскільки вам важко та страшно; вболіває за те, щоб поверталися живими і з перемогою! Тому, якщо маєш вільну хвилинку, сядь і напиши кілька теплих слів. Відправ їх матері-горлиці, яка не стримувала сліз, проводжаючи тебе в далеку дорогу, своєму батькові, який мужністю і твердістю свого характеру зумів виховати такого патріота, своїм друзям, які і тобі в житті допомогли, і ти за них стіною станеш, коли потребуватимуть захисту…А якщо маєш дівчину, то і про неї не забувай, оскільки серце її за тебе кожної миті тремтить, а в думках вона мріє про момент, коли, зустрічаючи тебе з потяга, холодного і голодного, рине у твої обійми та подарує частинку свого тепла і нестримного трепету, вмиє твоє обличчя своїми щирими слізьми, гаряче поцілує…Ти бачив фільм «Дорогий Джон»? Там хлопець також пішов воювати і, якщо не помиляюся, два роки переписувався зі своєю коханою, проте трішки нещасливою була ця історія…

Якщо матимеш час, то і мені кілька слів відпишеш. Звісно ж, такого довгого листа не вимагатиму, бо розумію,наскільки важко викроїти для цього вільні миті. Можеш написати, чого потребуєш, я обов’язково перекажу знайомим волонтерам. І ще: дякую, що прочитав докінця, безмежне дякую! Хто зна, може, десь нас і зведе доля, побачимося чи то у місті, чи то у потязі, чи то у невеличкому супермаркеті, хоча й не знатимемо, що то ми. От побачу тебе і не запідозрю, що ти - мій незнайомець-адресат, а ти навіть не подумаєш, що перед тобою – наївна, проте щира студентка-журналістка…

Нехай береже тебе Господь від ворожих куль, допоможе гідно пройти це випробування та повернутися живим і з перемогою. Чекатиму відповіді!

З повагою і невимовною вдячністю за подвиг,

Юлія
Фото з інтернет-джерел та соціальних мереж