Коли здають нерви, будь над ними…
Із фільму «Дика»
«Ти
можеш кинути все це у будь-який момент, можеш кинути…у будь-який момент», – неодноразово,
під важкістю величезного рюкзака, вщент набитого туристичним спорядженням, та
непоодинокими синцями на руках і ногах, повторювала собі молода відчайдуха
Шеріл, яка взялася подолати Тихоокеанський хребет і довести собі, що сильна не
лише прагненнями, а й духом, бо знає, що подолає маршрут, переплетений новими
й, подекуди, несподіваними зустрічами з людьми, згадками про нелегке і
суперечливе минуле, усвідомленням того, що саме приніс їй цей похід…
Американська драма Жана-Марка Вадде «Дика», яку на світових екранах вперше
продемонстрували у грудні 2014 року, є біографічною. Її основою стала книга спогадів
письменниці та есеїстки Шеріл Стрейд
«Дика:від забуття до віднайдення на Стежці Тихоокеанської вершини». Авторка цього
бестселера, а також колумністка порад онлайн-журналу «Dear
Sugar» і одна з найкращих есеїсток Північно-Західного
узбережжя США, чиї роботи опублікували у національних газетах і журналах, на
його сторінках викладає значну частину свого життя. Події, відзняті у фільмі і
ті, які траплялися із самою, реальною Шеріл, є схожими, навіть ідентичними:
батько-пияка, який не давав спокою ні дружині, ні дітям; смерть мами від раку
легень, яка стала переломним моментом у житті, бо спричинила падіння, але й
зуміла підняти; пошуки себе самої і, зрештою, похід Тихоокеанським хребтом,
довжиною у 1100 миль (1800 кілометрів) – збігів більше, ніж достатньо.
Головну
роль у стрічці зіграла Різ Уїзерспун.
Права на екранізацію вищезгаданої книги акторка придбала за кілька місяців до
її виходу, у 2012 році, тому суміжно була і кінопродюсером «Дикої». Вжитися у
роль мандрівниці, яка упродовж довгого шляху, що простягається від
мексиканського кордону до Канади, несе важкий рюкзак, вчиться розкладати намет,
звикає до дикої природи і практично не говорить, оскільки занурена у себе і
намагається відповісти на єдине запитання: «Для чого я все це роблю?», а відповідей знаходить набагато більше, для Різ
було нелегко. В інтерв’ю, яке вона дала самій же Шеріл Стрейд, голлівудська зірка
щиро зізнається: «Дика» – найскладніший
фільм за всю мою кар’єру. Було важко фізично – це по-перше. По-друге – напружена
емоційна складова: важке дитинство, розлучення, божевільний секс.Під час
знімань доводилося постійно казати собі: «Я одна, я сама за себе, ніхто не
прискаче на білому коні, аби врятувати мене. І взагалі, здається, вперше в
історії кінематографа у фіналі героїня не має ні чоловіка, ні грошей, ні
роботи, ні батьків, ні перспектив. Нічого…»
Цікавою частиною стрічки є також
екскурси у минуле. Шеріл згадує розмови із матір’ю Боббі (Лора Дерн), спонтанне кохання із незнайомцями, вживання
героїну, болісне розставання із людиною, яку вона кохала сім «чудових і
божевільних» років – із Полом (Томас Садоскі).
Це розповідає не лише про факти, а й дає зрозуміти, що саме змусило героїню
осмислити те, що сталося, і податися у такий похід. На маршруті їй трапилася
сім’я, яка дала притулок дівчині всього лише на ніч, однак і цим здивувала
відчайдуху; журналіст, який самотню мандрівницю назвав цінною знахідкою і сприйняв
за безхатченку; група мандрівників, які синхронно подорожували схожим маршрутом,
і жінка, яка також пішла світ заочі, взявши лише рюкзак і міцну віру у зміни;
бабусю з онуком, який розчулив Шеріл піснею…Усі ці зустрічі – не випадковість,
це наче нове дихання, яке допомагало дівчині рухатися далі і таки довело її до
Bridge of Gods – фінішної точки маршруту. 
Саме
діставшись цього моста, який пролягав через широку синю річку, героїня кількома
реченнями не те, щоби
оправдовується перед глядачами, які встигли перейнятися її життєвою драмою, а
підсумовує той етап, що зуміла осягнути – через роздуми і труднощі на шляху.
Шеріл щиро каже: «Неможливо дізнатися, чому одні речі трапляються, а інші – ні,
що і до чого веде, що спричиняє руйнування, а що спричиняє процвітання або
смерть, або інший шлях… Що, якщо я собі пробачу? Що, як мені шкода? Якби я
повернулася у минуле, то робила б усе, як і раніше. Що, якщо я хотіла спати із
кожним своїм чоловіком? Що, як героїн мене чогось навчив? Що, як усі мої вчинки
привели мене сюди? Що, якби я ніколи не врятувалася, а що, як я вже врятована?
Знадобилися роки, аби я стала жінкою, яку виховувала моя мати, знадобилося 4
роки 7 місяців і 3 дні, щоб досягти цього без неї. Я заблукала у пустелі свого
горя, але знайшла вихід із лісу. Я навіть не знала, куди йду, поки не прийшла
туди в останній день своєї подорожі. Дякую. Я дуже, дуже вдячна за все, чого
навчив мене похід, за все, чого я не знала раніше. За те, що через чотири роки
я перетну той самий міст і вийду заміж за чоловіка на місці, яке чудово звідси
видно. За те, що через дев’ять років у
нас народиться син на ім’я Карвер, а ще
через рік – дочка, яку я назву на честь матері – Боббі…Я знала, що мені не
треба більше ловити рибу голими руками. Достатньо просто бачити цю рибу у воді.
І це дійсно все…Моє життя, як і в інших людей, загадкове, безповоротне і священне.
Воно вже тут і воно належить мені. Дико було б його змарнувати». 
Та й сама
Різ Уїзерспун каже Шеріл Стрейд: «Для неї це щасливий фінал. Знаєш, що є
найбільш класним у цьому фільмі? Шеріл прощає собі всі помилки. Нам завжди
трендять, що ми маємо соромитися всього на світі. А вона каже: «Добре. А якщо
раптом я отримаю із цього всього певний урок? Може, і немає у цьому нічого
срашного?»
За оцінками критиків, фільм «Дика» отримав
позитивні відгуки, його рейтинг, згідно з найбільш авторитетними ресурсами, коливається
від 7,2 до 7,6 із 10, а акторки Різ Уїзерспун і Лора Дерн були номіновані на премії «Золотий Глобус» та «Оскар».
Мабуть, сенс цієї глибокої і повчальної стрічки
саме у тому, що навіть морально ослаблена людина має сили і право рухатися
далі, жити далі і щодня доводити собі, що ти можеш більше.
Юлія Девда
Немає коментарів:
Дописати коментар