За Карпатською природою і любов'ю до українського…

Лікувально-оздоровчий комплекс «Карпатські Зорі» уже  протягом десятиліть  приймає на відпочинок тисячі дітей не тільки з Косівського району, а й інших міст України. Серед гірської природи та розмаїття місцевої культури відпочиваючі глибше пізнають особливості регіону, знаходять вірних друзів, вчаться у мудрих вихователів, які прищеплюють їм любов до гуцульських традицій. Окрім цього, тут вони загартовують свій фізичний дух і розвивають організаторські здібності. Ми спілкувались із новим директором закладу Василем Шипчуком і спортивним інструктором Віталієм Редюком та дізналися, якими успіхами може похвалитися заклад і як проводять своє дозвілля ті, хто у ньому відпочиває.

-  Василю, Васильовичу, скажіть, будь ласка,  чому вирішили займатися оздоровленням дітей?

 - Займаюся туризмом ще з 1985 року. Тоді я був інструктором туристичної бази «Верховина». Після цього працював у сфері оздоровлення дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Зараз організовую оздоровлення і відпочинок дітей із нашого району та різних регіонів країни у Косівському районі.  

       

 - Хто і як сприяє тому, що діти мають змогу проводити своє дозвілля активно та корисно?
 - Хочу підкреслити, що зараз питання оздоровлення Президент Віктор Янукович узяв під особливий контроль. Наша районна державна адміністрація, незважаючи на  труднощі, все-таки, знайшла кошти, залучивши фінансування Фонду соціального страхування та агропромислового комплексу. Разом сума сягла близько 300000 гривень. Завдяки цьому діти із малозабезпечених та багатодітних сімей мають можливість безкоштовно оздоровлюватися у нашому закладі. Платні путівки оплачують батьки і профспілкові комітети, з якими ми уклали угоду. Цьогоріч я виграв тендер Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України. Він дає можливість приймати на оздоровлення дітей педагогів. Для них вартість путівки вища. У багатьох може скластися враження, що киянам ми даємо більше, а косівських дітей у чомусь обмежуємо. Це неправда. Всі діти, які тут відпочивають, перебувають в однакових умовах проживання, харчування та догляду.  

- Розкажіть детальніше, як Вам вдалося виграти такий солідний тендер?

- Щоб його отримати, потрібно було підготувати вичерпну інформацію про наш лікувально-оздоровчий ксвоєрідну рекламу. Хотіли довести, що у нас - прекрасний регіон, місце та умови для відпочинку. А чого тільки варта наша культура: традиції, мова, історія, навіть кухня! Я переконував у цьому Київ. До речі, участь у  тендерних торгах брали сім рекреаційних господарств. Коли тендер отримав саме наш заклад, кияни хотіли викупити всі путівки, але я сказав, що діти з нашого району також потребують оздоровлення. 

 - Як педагоги долають стереотипи у ставленні між київськими та косівськими дітьми?

-    У нас є чотири загони, кожен з яких має своїх вожатих. Діти із столиці вважають, що їхній рівень вищий. Щоб уникнути конфліктів на цьому грунті,  ми проводимо різноманітні спортивні та творчі заходи, результати яких заносимо у турнірну таблицю. Наприклад, у першому заїзді діти з багатодітних сімей отримали друге місце, а в наступному вибороли перше.  

 - Чи надходять до Вас запити на відпочинок у комплексі із-за кордону?

  - Сьогодні ми можемо виходити на міжнародний рівень і готові прийняти  закордонних гостей. Наша цінова політика та умови проживання їх приваблюють.  Але приїздити до нас вони зможуть у вересні, оскільки усі путівки на літній сезон ми уже реалізували. Так, ми отримували заяви від волонтерів. Але кожен із них хотів перебувати у нашому закладі тільки тиждень  або й більше. У нас один заїзд триває 21 день, тому графік збиватиметься. Чекаємо їх восени.  

 - Чи плануєте розширювати спектр послуг і самий заклад?

 - Сьогодні турист вибагливий. Ми робимо ставку на оздоровлення. Кожного року спектр послуг  зростатиме. Незважаючи на те, що в Україні кількість таборів зменшується, а молоді, яка потребує оздоровлювлення - зроостає, ми підтримуємо нашу базу в хорошому стані та пропагуємо оздоровлення. Хочу похвалитися, що наш табір  визнали кращим закладом оздоровлення за 2011 рік. Було б чудово заявити про себе і на міжнародному рівні. Та є одна проблема - наші дороги, і цим все сказано.

Насиченою є культурна та спортивна програми лікувально-оздоровчого закладу. Про неї нам розповів старший інструктор Віталій Редюк. Окрім цього, він поділився з нами своїми ідеями та планами щодо удосконалення дозвілля дітей. 

 - Якою є спортивна програма «Карпатських Зір»?

 - Сьогодні серйозною проблемою підлітків є малорухливий, сидячий спосіб життя. Таких дітей я називаю «диванними» - вони цілі дні просиджують перед телевізором і «не вилазять» з Інтернету. Більшість таких і приїжджає. Моє завдання полягає у тому, щоб заохотити їх до спортивного дозвілля. Ми граємо у теніс, футбол, волейбол, шашки, дартс, проводимо і квести. Є дні, коли організовуємо великі спортивні події. Серед них – «Веселі ігри» та «Веселі старти», які є комплексними програмами, оскільки поєднують у собі кілька видів рухливих ігор. Свої легкоатлетичні здібності діти мають змогу показати на «Олімпійсьихі іграх», змагаючись у бігових дисциплінах, естафетах, віджиманні, перетягуванні канату, армреслінгу та інших іграх. Постійно організовуємо для дітей  походи різного рівня важкості. За один заїзд ми проводимо 12-13 таких. Окрім цього, у нас є і виїзні екскурсії у Коломию, у садибу святого Миколая, туристичний комплекс «Буковель».  Після таких прогулянок у дітей з'являється рум'янець. Карпатська природа цьому сприяє. Взагалі, ми - за здоровий спосіб життя!

 - Як прищеплюєте дітям бажання пізнати та полюбити культуру нашого регіону?

 - У ЛОК «Карпатські Зорі» я працюю сьомий рік і кожного разу відкриваю для себе щось нове у гуцульських традиціях. Я зрозумів, що Гуцульщина – це трішечки інша цивілізація, яка має свої неповторні традиції. Хочеться це передати дітям, з якими ми разом проводимо екскурсії у музеї, на керамічну фабрику. Деякі діти навіть на майстер-класи записалися. Це потрібно для їхнього духовного та морального збагачення. Напевно, найголовнішу роль у цьому відіграє педагогічний колектив. Якщо вихователь зацікавлений у відпочинку дітей, є майстром своєї справи та має на меті їх чомусь навчити, то діти підхоплять цю культуру із собою та обов'язково розкажуть і поділяться із нею там, де проживають. От привезе дитина глиняний горщик із пам'ятним написом, посадить у ньому вазон і згадуватиме про відпочинок у «Карпатських зорях».  

 - Чи хотіли б організувати гуртки і які саме?

 - Наприклад, чудово було б  створити гурток, де б діти виготовляли аплікації із природних матеріалів – шишок, гречки, гороху, рису, кукурудзи. Завдяки цьому вони вироблятимуть координацію пальчиків. У планах – створення дитячої майстерні, де б виготовляли годівнички, та облаштування спортивного майданчика перекладинами та брусами. Моя мрія – це створення музею, у якому зберігалися б художні та гончарні вироби наших дітей.

 - Які заходи допомагають продемонструвати креативність дітей?  

 - Окрім вивчення народних промислів, ми організовуємо і розважальні заходи. У нас обов'язковими є відкриття і закриття табірної зміни. Майже кожного вечора у нас дискотека, яку присвячуємо певній темі. Таланти дітей демонструють шоу «Брейн-ринг», «Свято Казки», «Карпатські Зорі» мають талант», «Мій зможе», «Містер і міс Карпатські зорі», конкурс танців. До цих заходів ми ставимося серйозно, оскільки вважаємо, що недостатньо просто вийти на сцену, потрібно ще і щось продемонструвати. Тому ми проводимо репетиції, даємо дітям певну базу знань, оскільки це їм знадобиться у майбутньому. Коли настають останні дні зміни і діти кажуть тобі «Дякую», ти розумієш, що був на правильному шляху.

  - Як заохочуєте дітей до участі у культурно-спортивних розвагах?

 - Цього року ми ввели «грошову валюту» нашого табору – карпатики. Після хороших результатів гри ми вручаємо дітям грамоти. А зароблені «карпатки» вони мають змогу обміняти на сувеніри.  Наприкінці зміни директор привозить сувеніри і кожен з них матиме змогу придбати їх собі. Крім цього, хочемо змоделювати власний прапор і скласти гімн. Чудовим було б і те, щоб кожен загін мав свої футболки і при виході у місто чи у гори, всі бачили, що це – діти «Карпатських зір».

Щоб підтвердити усе вищесказане, ми опитали дітей, що відпочивають у ЛОК «Карпатські Зорі». Які заходи та екскурсії їм подобаються найбільше, як табір виховує  та чому їхати звідси їм не хочеться?

Іван, 14 років, смт. Яблунів: «Найбільше подобаються спортивні ігри, особливо футбол. Вихователі до нас ставляться дуиклад, вдома ми прокинулись і забули застелити своє ліжко. Тут такого немає, потрібно дотримуватися розпорядку дня. А заходи і походи – це взагалі чудове і корисне проведення часу».

Роман, 13 років і Микола, 12 років, с.Черганівка: «Ми думаємо, що цей табір - один з найкращих в Україні. Тут справді можна відпочити, цікаво провести своє дозвілля – як спортивне, так і творче».

Костя, 15 років, Вікторія, 14 років, с.Уторопи: «Ми переповнені новими враженнями. Нам до вподоби тематичні та яскраві дискотеки, плавання у басейні та походи  - у місто та в гори. Карпати ї їхня зелена краса просто зачаровують».

Іванна, 9 років, с.Черганівка: «У таборі мені зовсім не сумно, оскільки знайшла тут багато друзів. Розважальними є і спортивні ігри. Наприклад, брала участь у піонер-болі та інших рухливих іграх. Їхати звідси зовсім не хочеться».

Іванна, 16 років, с. Уторопи: «Що подобається найбільше, то це, мабуть, різноманітні конкурси, які дають чудову можливість показати свої таланти, а тематичні дискотеки, такі як зачісок чи мод, виявляють твою креативність».

Марійка, 16 років, м.Івано-Франківськ: «Культурно-спортивна програма закладу - це пізнавально та цікаво.У нас хороший колектив, який старається прищепити любов до Карпат і всього українського. І на нас це діє».

Анна, 14 років, с.Стопчатів: «У таборі у нас є прекрасна нагода дізнатися не тільки про красу нашого міста чи природи, а й знайти справжніх друзів, ми більше дізнаємося про один одного. А це заслуга наших вихователів, які прагнуть вселити  те, чого у нас раніше не було».  

Відчуття прощання з вірними друзями, яких ти знайшов під час таборування, знайоме і мені. Але кожен із них матиме змогу згадати чудові моменти. Учасники табору відтепер і в мережі! Вони мають спеціальну сторінку, де викладають фото з відпочинку, діляться враженнями та коментують своє дозвілля. Хто бажає долучитися чи переглянути моменти відпочинку, заходьте: vc.com/public54857644.

Юлія Девда

Стереотипи ламають!

Приміщення музею

Чотирнадцять років поспіль відвідувачі Косівськогомузею національно-визвольних змагань дізнаються історичну правду про героїзм боротьби Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії (далі – ОУН та УПА) проти жорстокого тоталітарного режиму. Життя героїв працівники музею відобразили у фотографіях, пожовклих листах, вітальних листівках, святкових вишивках того періоду, копіях нагород і побутових предметах. Споглядаючи експонати та слухаючи екскурсію, переконуєшся, що жителі гуцульського краю  стали невід'ємними творцями української історії 20-50 років минулого століття. Ми розмовляли із науковим працівником музею Вірою Рак. Окрім короткого екскурсу у минуле, вона розповіла  про ставлення іноземців до української історії та поділилася планами щодо розширення  закладу.

 - Віро Ярославівно, що, на Вашу думку, зумовило створити цей музей?

 - Косівський музей національно-визвольних змагань заснували в 1999 році як історико-просвітницький  осередок. Із  2004-го  року він належить до державних фондів музеїв України, а  у 2006-му став філіалом Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери. Косівщина завжди була патріотичним краєм. Багато жителів нашого району входили долав ОУН та УПА. Столицею повстанського підпілля вважали село Космач. Справжнє почуття національної свідомості та потребу боротьби за свої землі у наших краян розбудив Михайло Горбовий. Він брав участь у гуцульському повстанні, яке відбулося      1920 року в с.Головах. До нас із Донеччини приїжджав письменник Роман Коваль. Коли  він побачив архівні матеріали, що стосуються Горбового, то здивовано запитав: «Чому ви нічого не досліджуєте, маючи таку цілину?». Після відвідин нашого закладу Роман Миколайович написав книгу про національно-визвольну боротьбу тих років. Саме пробудження національної свідомості і бажання зберегти та правдиво висвітлювати історію часів ОУН і УПА, велика частина експонатів від тих людей, родичі яких брали участь у повстаннях і боях, допомогли створити такий музей.

 - Хто допомагав наповнювати зал експонатами?

Друкарка-
пропагандистка Дарія Кошак...

 - Основою експозиції музею стали матеріали, які зібрала друкарка-пропагандистка, учасниця Руху Опору Дарія Кошак (псевдо «Христя») та її побратими. Значну частину становить і фотоархів УПА, який знайшли в Яворові. Розкопки фотонегативів воїнів Української Повстанської Армії у заборонені часи проводив різьбяр Василь Бович. Про знайдені скарби науковець Василь Гуменюк, який зараз працює у Львові, написав книгу «Яворівський архів». Вагомий вклад зробили і засновники – Косівська районна рада та організація Конгресу Українських Націоналістів. До  створення деяких експонатів долучилися і студенти Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва.  Документи та експонати постійно надходять від багатьох небайдужих людей. Усім їм ми дуже вдячні.

- Що складає основний фонд музею?

- Перш за все, це світлини, на яких упізнані люди. Цінними є також листи та вірші із заслань, які повстанці писали родичам, вітальні листівки, святкові вишивки. Ми маємо навіть медичні інструменти тих років і зошити у яких вели облік убитих. У нас є книга пам"яті, куди ми вписали імені репресованих і реабілітованих людей у ті часи. Багато відвідувачів шукають у ній імена своїх загиблих родичів і знайомих. Окрім цього, у нас є бібліотека, в якій налічується 797 книг. 

 - У які періоди року музей приймає найбільшу кількість відвідувачів?

- Сприятливими для цього є Різдвяні свята та літні канікули. До нас приходять школярі, туристи з різних куточків України та закордоння. До речі, наш музей відвідали гості з Росії, Греції, Франції, Румунії, Канади, США, Прибалтики, Японії, Китаю, Чехії та Польщі. Упродовж дев'яти років функціонування ми провели більше півтори тисячі екскурсій для майже 25 тисяч осіб. 

 - Головне завдання вашого закладу – це об'єктивно і правдиво висвітлити сторінку української історії, пов'язану зі створенням і боротьбою ОУН та УПА. Як ви його реалізовуєте?

Таким нагороджували
відважних бійців...

-  Ми розповідаємо історію правдиво. Основні події тих часів ґрунтуються на документах і не піддаються художній ідеалізації. Радянська ідеологія, на жаль, мала інше спрямування. Ті люди, які не вірять у правду, сюди не йдуть, а ті, хто хоче відкрити для себе щось нове чи поглибити свої знання із цієї теми, охоче слухають. Стараємося не заходити у конфлікти, бо розуміємо, що сприймають сказане по-різному.

 - Якою є реакція відвідувачів, коли на їхніх очах стереотипи ламаються?

  

Упівські криївки

 - Люди, що твердо впевнені у своїх поглядах, не змінюють  думку стосовно оцінки діяльності ОУН та УПА, їхньої співпраці із фашистами. Тим, хто усвідомлює, на очі навертаються сльози…У нас був чоловік із Южного (Одеська область). Він казав, що вірить у ту «казку», яку розповідали про ОУН та УПА в радянські часи. Я пояснила йому, що історія не має постулатів, кожен трактує її так, як розуміє. Наприклад, я часто згадую екскурсію із харківськими студентами. Пам'ятаю, як хвилювалася, оскільки на сході історію про ОУН та УПА подають за старою схемою. Та молоді люди уважно вислухали та належно сприйняли інформацію. Мій страх розвіявся. Усе залежить від людини. Закордонні відвідувачі до цього ставляться дуже добре. Тільки один-двоє проявляли агресію. Людям подобаються фото, експонати. Особливо макет криївки (автор – син завідуючої філіалом Людмили Луканюк Богдан).  Ми дозволяємо фотографувати, сідати на пеньок, одягати однострій. Цьому радіють як дорослі, так і діти. Хоча приміщення музею невеличке, їм подобається його атмосфера.

 - А розширюватися плануєте?

- Так. У нас є вільний цілий третій поверх, який підходить для облаштування експонатів. Ремонт проводить Івано-Франківський музей. Свої зусилля до цієї роботи докладають його директор  Ярослав Коретчук  і завідувач Косівського філіалу Людмила Луканюк. Перші кроки зроблено - стіни пошпаклювали і поміняли вікна.

Не могли ми не погортати «Книгу відгуків». «Вона й сама така, що з неї книгу можна писати», - впевнена Віра Ярославівна. Воно і справді так. Після кожної екскурсії  її сторінки заповнюють українці, росіяни, поляки, американці, французи, китайці… Слова відвідувачів підтверджують їхнє усвідомлення та розуміння вагомих історичних подій.. Публікуємо найцікавіші:

«Не забути історію нашої визвольної боротьби за волю народу, то святий обов’язок нашого молодого покоління, бо то наша слава, слава України».                   В. Шандаровський,  м. Київ, 7.08.05.

«Огромная благодарность за правду, которую долго и усердно скрывали от нас. Трудно переосмыслить, трудно поверить, трудно понять… Всё должно стать на свои места… Огромное вам Спасибо…»                     С благодарностью Одесса, 2005.

«Преклоняюсь перед людьми, що боролись, не жаліючи свого життя, за Незалежну Україну!» Олександр Мазуренко з Донеччини, що іде пішки навколо України на милицях 5800 км. За єдність Сходу і Заходу. 27.09.2005р. 

«Дорогі друзі Косівщини! Велика честь Вам за всі старання відхилити заслону перед світом тих страшних років терору і знущання над українським населенням вашого краю. Ви і УПівці та все запілля стільки перенесли в боротьбі з червоними окупантами, імперіалістами, котрі бажали зломити гін до української самостійної держави». Юрій. Сідней. Австралія.

«С интересом ознакомился с экспозицией музея.

Скорблю о всех погибших, репрессированных людях, боровшихся за свою свободу. Желаю музею нести правду об УПА. И пусть никогда кровавая война с ее последствиями не повторится на Украине».  Житель г. Москвы Герасименко В.Б. 22.08.09.

«Народ без пам’яті — наче дитина без батьків: з неї можна виліпити все, що забажаєш, на що є замовлення. Тому дуже важливо, щоб була естафета поколінь».  З низьким уклоном і вдячністю за пам’ять, за дорученням делегації з Вірменії Олена Оганесян, 25.09.2012».

Наприкінці розмови Віра Рак наголосила на тому, що ОУН та УПА були унікальними. «Скільки років відтоді минуло, а ця тема залишається болючою. Вони йшли і захищали своє – починаючи від рідної хати, обійстя, невеликого шматка лісу - до Української держави, бо ставили це собі за вищу ідею.  Молоді люди, які також  кохали своїх хлопців і дівчат, змушені були брати в руки зброю і йти на війну. А сьогодні про це навіть у зовнішньому незалежному оцінюванні замовчують…», - додала вона.

Серед тисячі стереотипів - стереотип незгоди між Сходом і Заходом країни, який полягає у питанні зрадництва та співпраці оунівців та упівців із німецькими загарбниками - можна подолати. Ми у цьому переконалися.

Юлія ДЕВДА

Фото мої

.