Ой заспіваймо Гімн, та й у вишиванці!

Гідне ставлення до українських державних символів виражає не лише повагу до віками набутого та втіленого у святих для держави вартостях менталітету, а й підсилює прагнення зберегти століттями унікальну самобутність нашого народу. 11 березня 2014 року студенти факультету журналістики відзначили День вишиванки та 152 річницю Державного гімну України.  

Вже упродовж півтора століття слова найбільш патріотичної пісні надихають наш народ на подвиги в ім'я країни, їх виконання змушує затамовувати подих та проймати кожною нотою душі та серця свідомих громадян. Ще у далекому 1862 році український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський, на одній із вечірок, слухаючи піднесену пісню про боротьбу народу, яку виконували  сербські студенти, що навчалися  в Київському університеті, пішов у кімнату, звідки через півгодини повернувся з готовим текстом гімну, під який композитор Михайло Вербицький 1863 року написав мелодію. Відтоді і досьогодні, з деякими редакційними виправленнями, він звучить на урочистих заходах всеукраїнського, регіонального та локального масштабів. Кожного дня він лунав і продовжує лунати з уст тих, хто стоять за втілення благородної мети на майданах країни, тих, хто з-за кордону підтримує бажання українців здобути право на заслужене життя у вільній державі.

Гімн вшанували і студенти факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, гуртом заспівавши його в аудиторії після зустрічі із журналістом Віталієм Портніковим, який також приєднався до них. До речі, гість зазначив, що український гімн став символом рівноправ'я для постраждалого суспільства, своєрідним історичним нонсенсом. Рядки такого звичного й унікального водночас творіння вони виконали у вишиванках, які є не лише одним із найголовніших елементів національного одягу, на якому  вдало підібрані кольори ниток талановиті майстрині чи сучасні технологічні машини сплели між собою у різноманітні візерунки. Вони виявляють повагу до колоритних традицій, зміцнюють духовний зв'язок із поколіннями та виховують в особистості високі моральні норми. 

Студенти активно підтримали таку ініціативу, а також поділилися враженнями від дня, проведено під егідою вишиванки. Третьокурсники Наталія Лейцюсь  і Назарій Лазур впевнені, що, одягнувши її, кожен громадянин по-справжньому відчуває себе українцем: «Вишиванка – це той одяг, який хочеться одягати кожного дня, у ньому приємно ходити, ним милуються й інші. Ти відчуваєш себе частинкою цієї землі. Навіть гості з інших країн, примірявши її на себе, стають нашими братами і сестрами». 

Студенти першого курсу Юрій Кічало та Оксана Шеверюк на заняття також прийшли одягнені у вишиванках. «Було б непоганим запровадити таку традицію, особливо зараз, коли в Україні такі переломні події. Це наша мова, це традиції предків», - кажуть вони.А от студентка-другокурсниця  Ніна Сукач вважає, що носіння вишиванки доцільне тільки в особливі дні та під час важливих для народу подій: «Поряд з гербом, гімном і прапором вона є тим символом, який виражає національну самобутність. Хоча, вважаю, що цю річ не варто вдягати кожного дня, а лише тоді, коли вся країна єднається, а також у святкові дні». 

Свідомо осягаючи культурну парадигму нашої країни, ми дійдемо висновків, що справді маємо чим пишатися, що передавати нащадкам і чим збагачувати наш світогляд. Але для цього ми повинні вміти цінувати й назавжди зберегти те, що маємо, зокрема, і державні символи, які є скрижаллю національного менталітету. 

Юлія Девда

Фото Олександри Присташ і Зоряни Козачок