«Лісова пісня» від «курбасівців»: класика в ногу з модерністю

Максим Рильський називав її «діамантовим вінцем України», після свого виходу у 1911році та гідного поцінування як критиків, так і читачів, вона в один ряд стала із такими класичними творами як «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра та «Пер Гюнт» Генріка Ібсена, а її кредо «Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я маю в серці те, що не вмирає!» вже котре десятиліття поспіль робить цю драму-феєрію однією з вершин скарбниці національної літератури… 

«Лісова пісня» - пісня щемливого кохання, розбиття мрій і втрату почуття прекрасного та разом з тим і надією на його відродження в душі. Твір Лесі Українки неодноразово ставили і продовжують ставити на сценах театру. Одну з таких постановок, що відрізняється модерними рисами та потужним фольклорним диханням, здійснив Львівський театр імені Леся Курбаса, виставу якого минулого тижня відвідали студенти факультету журналістики Львівського національного університету. Похід на неї організував заступник декана з навчальної роботи Богдан Тихолоз, для якого цей театр в числі улюблених. 

У невеличкому холі  під невисоким куполом – прониклива та емоційна гра акторів за звичним сюжетом. Дядько Лев із Лукашем освоюють глибини лісу, де ставитимуть хижу, «Той, що греблі рве» настирливо забавляється з Русалкою, прокидається із зимового сну Мавка та слухає розповідь  з уст Лісовика про людських гостей. Вона зустрічається із Лукашем, співає йому, а він – грає для неї на сопілці, потім «у серце падає зірка» - перший поцілунок обох зводить з розуму…Та минає час і Лукашеві пора вже женитися, знаходять йому і невістку із залізною хваткою, і мати Лукашева тішиться, що в роботі їй не «відьомське кодло» допомагатиме…Побут засмоктав Лукаша у болото, він втратив любов до природи й сопілки, а Мавка для нього – страховисько з лісу. Переламати йому себе вдається тільки тоді, коли лісова красуня перетворюється у вербу, а його жінка Килина, яка закляттям перетворила дівчину у дерево, бере до рук сокиру і хоче зрубати рослину, що тільки-но з-під землі виросла. Та не вдається цього зробити, бо вогняна пристрасть – Перелесник, обіймає тендітний стовбур і палить його…Тоді і розуміє Лукаш, що втратив, але таке усвідомлення прийшло занадто пізно, лише сніг легенько припорошував його та ще недавно зелену й буйну землю…

Цікавою деталлю вистави було те, що поміж діалоги акторів вдало впліталися як пісні, що проймали до глибини душі, так і сцени з побутового життя, наприклад, про знесилену козу, а звуки природи творили не за допомогою сучасної техніки, а предметів, наприклад, гучний грім передали трясінням листів бляхи. Костюми акторів – це також плідний предмет для розмови: від вишитих сорочок і свит з кетягами бісерного намиста до теплих кожухів і пальт, помережаних автентичними орнаментами – і все в етнічному стилі. Після закінчення гри студентська публіка не втомлювалася аплодувати акторам, цим самим дякуючи їм за чудову можливість отримати естетичне задоволення, а вони висловили подяку за співпрацю, оскільки деякі глядачі також стали учасниками дійства. Саме в цьому – ще одна яскрава риса театру Леся Курбаса.

Богдан Тихолоз, який разом зі студентами відвідав дійство, вважає: поставлений твір є виставою десятиліття і байдужим залишити не може нікого. "Це більше, ніж драма-феєрія. Це містерія пісні і слова, руху і жесту, еросу і танатосу, душі і тіла, буденного й святкового, тлінного й вічного, святого й грішного... Я не знаю іншого сценічного творива, настільки поліфонічного у смисловому та образно-виражальному плані. Дивлюся вкотре, і вкотре - катарсис..."

Виконавиця ролі  Мавки Оксана Козакевич вражена теплим прийомом глядачів: «Коли на виставі є учні, студенти чи просто велика компанія знайомих між собою людей, виходити на сцену не хочеться взагалі. Сьогодні ж зібрались фантастичні люди! Такі були уважні, як на казанню, але живі та відкриті», - із захопленням каже акторка. 

Звісно, нелегко серед навчальних днів віднаходити час для мистецтва. Але коли вдумуєшся, що дарує воно не лише відпочинок душі, а й надихає, то, наче й нізвідки, ті хвилини з"являються...

Юлія Девда

Фото Олександри Присташ та Анни Солом'яної