Виклик на відвертість

«Історії талановитих людей» - це одна з

найцікавіших пригод, в яку я вв’язувалася»

Ірина Славінська, автор

Мабуть, щоб зважитися написати таку книгу, потрібно мати не лише задум щодо наповнення та форми, а й сміливість, яка допоможе копнути глибше, відкрити душу співрозмовника та викликати у нього бажання зануритися у переломні моменти життя, спонукає автора пізнати й осягнути його історію – неповторну, унікальну, повчальну. Українська письменниця, журналістка та перекладач Ірина Славінська зуміла віднайти підхід  до кожного, хто розповів їй про найбільш вагомі миті свого досвіду, миті пошуку внутрішньої свободи, гармонії зі світом та людьми. А героями її книги «Історії талановитих людей» стали сучасники, які надихнули і продовжують надихати не лише авторку, а й мільйони українців своєю творчістю, діяльністю та поглядами на те, що їх оточує. 11 знаменитостей, 24 історії та 100 з гаком сторінок щирих, емоційних і захоплюючих монологів. «У кожній із цих життєвих історій герої книжки постають у доволі незвичних для себе іпостасях. Вони щиро розкривають свої слабкості , і саме в них постає їхня сила», - каже Ірина Славінська. 

Ірина Славінська

Як зізналася авторка, під час зустрічі з видавцем Дмитром Кириченком, яка, до речі, відбулась на її день народження, перелік співрозмовників узгодили без зайвих думок і запитань, оскільки колегу також вражали Юрій Андрухович, Катерина Ботанова, Ольга Герасим'юк, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, Андрій Куликов, Іван Леньо, Сергій Лещенко, Юрій Макаров, Мар'яна Садовська та Наталка Сняданко. «Усе виглядало дуже оптимістично: працювалося швидко, половина текстів була готова, і дедлайн виглядав далеким і зовсім не страшним… А потім 21 листопада 2013 року почався Євромайдан, і робота призупинилася – мої вечори минали на Майдані Незалежності, а дні – в нестримному читанні новин і записів у соціальних мережах, у писанні колонок, оновленнях блогу й коментарях для зарубіжних медіа»,- згадує журналістка. Тож намір упорядкувати та видати книгу сам по собі відклався, причому, на невизначений термін. Все ж, у травні, книга вийшла друком, а влітку 2014 року Ірина її представила. 

Ольга Герасим'юк - одна з героїнь книги

Збірка побудована на основі інтерв’ю, проте у ній читаємо монологи, крізь які відкриваємо для себе героїв. Наприклад, письменник Юрій Андрухович згадує роки, проведені в армії. Саме під час служби він почав писати прозу, а після неї працював у друкарні обласної газети Івано-Франківська. «Настав момент, коли в мене виникло відчуття шизофренії: тут я хуліганистий молодий поет і нонконформіст, який усіляку єресь зі сцени читає, а тут я ніби сумлінний службовець, що ходить у цьому халаті робочому, весь вимащений у фарбах і займається чимось зовсім-зовсім рутинним». Звільненням від такого стану стали літературні курси у Москві. Далі були вже свобода та незалежність України у 1991 році. Справедливий погляд стосовно тугого розвитку культурної сфери у нашій країні, яка є поганим менеджером та інвестором у мистецькі  проекти, висловила очільниця мистецької інституції «Центр сучасного мистецтва»  Катерина Ботанова. Окрім цього, у своїй розмові звернула увагу і на гендерне питання, зокрема, розподілу влади між чоловіком і жінкою та роль останньої: «Стереотипи про сучасну жінку передбачають поєднання функцій «Барбі» та «Берегині»…Обов'язково треба мати дітей, бо якщо в тебе їх немає, то й у житті ти ніби не відбулася». Про відсутність табу, а також про досвід депутатської діяльності та її приховані сторони розповідає член Нацради з питань телебачення і радіомовлення, журналістка й телеведуча Ольга Герасим'юк. Читачам радить жити емоційно та наповну: «Цей світ передбачити неможливо  - і це мене просто «рве», - підкреслює вона. Адвокатка й письменниця Лариса Денисенко згадує дитячі страхи щодо смерті та їх подолання, про абсурдне здобуття робочого місця та зустріч з одним зі своїх чоловіків. Вона наголошує: «Треба вмикати мозок і думати, навіть коли п’янке повітря всіма силами намагається тебе розгойдати й вивільнити від процесів думання й споглядання».  

Вона полюбляє хаос. Ірена Карпа

Непросто бути творчою людиною та виховувати маленьких дітей, проте можливо і навіть корисно. Секретами цього ділиться письменниця та лідерка гурту «Quarpa» Ірена Карпа. «Коли я стала мамою, то дуже здивувалася, що є багато жінок, які навіть приховують той факт, що у них є діти. Роблять це тому, щоб усі їх сприймали, як молоду-красиву-сексуальну бабу. Мені здається, що це неправильно. Діти вже є, і треба вчитися бути мамою, молодою-красивою-сексуальною мамою». До цього додає і погляди щодо творчого хаосу, її рідної стихії, любові до себе та вчить не рахувати те, чого не встигли зробити, а те, в чому вже досягнули висот. Журналіст і ведучий «Свободи слова» Андрій Куликов  згадав кроки професійного шляху, поразки та злети, новації у сфері журналістики, які докорінно змінили її систему: «Для мене незалежний журналіст - це людина, яка є позаштатним кореспондентом, тобто пише й розміщує свої матеріали на тих ресурсах, де можна їх розмістити…Форма, що близька до об'єднання незалежних журналістів. – це фінансоване громадою «Громадське радіо »це «маленькі» приватні ініціативи, на кшталт «BeTV».  Як це, розпочати справу спочатку, після визнання, добре відомо учасникам гурту «Kozak System», в минулому – «Гайдамакам», в яких одного разу відібрали право на їхні ж пісні. Проте руки хлопцям не опустилися, вони ризикнули і створили свій проект, де кожен у них нарівні. «У світовій практиці є чимало гуртів, де видно колективну роботу, де вокаліст не виставляє себе напоказ, а називає скромно «один із…» Я такі речі дуже поважаю. Коефіцієнт корисної дії такої розумової колективної роботи дає більше ефекту», - переконаний учасник Іван Леньо. 

Сергій Лещенко. Про професію журналіста

Політик і журналіст Сергій Лещенко вважає, що «…набагато легше викривати корупцію на рівні президента, бо президентський статус не дозволяє йому влаштувати розправу над кожним журналістом-розслідувальником». А журналістам радить: «Ви не маєте бути пасивними машинами з написання репортажів, ви повинні проявляти громадянську ініціативу. Усе це треба робити з метою отримати змогу захищати свою професію і себе у ній». Своїм кар’єрним досвідом поділився і Юрій Макаров. Письменник і телережисер, він вважає, що поразки стають не лише поштовхом до підйому, а й здатні вберегти людину від морального та духовного занепаду: «…бонусом мого «лузерства» є можливість без сорому й неприємного осаду на себе самого дивитися в дзеркало, здатність усвідомити дотримання власних цінностей».   

Співачка світового рівня Мар'яна Садовська радить матерям не відрікатися від своїх прагнень, бо діти виростуть і не зрозуміють, що їм присвятили найкращі роки: «Я вірю, що діти вибирають, у яку саме сім'ю приходити, - і вони обирають саме нас. Тобто вони обирають маму-письменницю чи маму-художницю. І вони не хочуть, аби мама переставала бути письменницею, чи художницею, чи музиканткою». Письменниця й перекладачка Наталка Сняданко розповідає про «вірус писання», недолугість української шкільної системи та вміння жити у злагоді із собою: «Гармонія полягає у тому, щоби відмовитися від усього, що не є конче необхідним, і так вивільнити час на те, що справді важливе, приємне, потрібне». 

І це – далеко не повний перелік того, що перед читачем відкривають сміливці-герої, які загартовані життям і прагнуть знайти у ньому баланс. Перегортаючи сторінки цієї збірки, усвідомлюєш, наскільки мудрими є вислови досвідчених сучасників. Мотайте на вус!

Юлія Девда

Фото з особистого архіву авторки та героїв