Вогонь, що ніколи не погасне…

21 лютого 2014 року біля пам'ятника Іванові Франку вшанували Героїв, що загинули  на Майдані внаслідок застосування насильницьких дій влади.

 
Із запалених лампадок перед постаментом сформували хрест, на столику поставили фото загиблих та квіти. За мужні душі тих, хто віддав своє життя за національну ідею, відправили панахиду та спільно помолилися. Капелан Тарас Островський вважає, що всі, хто стоять тут, і тримають у своїх руках лампади, формуючи  з них хрест, усвідомлюють і знають, завдяки кому ми день за днем здобуваємо перемогу. «Беручи взірець з Їх молодечого запалу,перебуваючи завжди у любові до своєї держави, ми також повинні бути тими, хто стане Їх послідовниками, щоби в єдності цього полум'я також зігрівати тих, хто є поряд з нами»…

Дивишся на портрети цих молодих людей і розумієш, як багато світлого їх могло чекати попереду, яке повне прагнень жити і творити у них було серце, якою бездонністю дихала душа…

Світла і вічна пам'ять тим, чий подвиг ми пам'ятатимемо завжди, тим, хто не побоявшись втратити найцінніше, що подарував Господь, занадто дорогою ціною здобувають нам свободу…

Юлія Девда

Фото Юлії Гриценко та Діани Горбань

«Свобода, рівність, студентська солідарність!» та «Вічна пам'ять Героям України...»

19-20 лютого 2014 рік. 

19 лютого 2014 року кілька тисяч студентів  вищих навчальних закладів Львова з гаслами: «Ми не можемо вчитися, коли вбивають людей», «Україно, вставай, свободу захищай!», «Разом – сила!» вийшли до пам'ятника Івана Франка з вимогами до адміністрацій вищих навчальних закладів України зупинити та відтермінувати навчальний процес, всебічно сприяти та не перешкоджати участі студентів у Євромайдані та публічно висловити підтримку йому.

У зв'язку з цим відбулося позачергове засідання Ректорату разом із студентами-представниками факультетів, на якому засудили жорстокі дії влади проти українського народу, який відстоює своє право жити у вільній від тоталітаризму державі, хвилиною мовчання вшанували загиблих під час кривавих сутичок на майдані та ухвалили рішення стосовно створення на факультетах і коледжах страйкомів, а також загонів самооборони.  

Після засідання Ректорат Університету вийшов до студентів, озвучивши рішення про підтримку студентства й оголошення безстроковго страйку. «Ми звертаємося до всіх навчальних закладів України із закликом приєднатися до актів громадянської непокори й утворити потужний всеукраїнський протестний рух із кардинальною вимогою – дострокової відставки злочинного диктатора Віктора Януковича», - йшлося у зверненні до Героїв Української Революції Гідності. Після цього студенти розійшлися по факультетах для обговорення координації подальших дій.

20 лютого 2014 року студенти Львівського національного університету разом із колегами з інших вищих навчальних закладів міставід пам'ятника Іванові Франку багатотисячною колоною вирушили до Управління Львівської залізниці з вимогою відновити рух поїздів у напрямку «Львів-Київ». Після пікету під будівлею учасники акції вирушили до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, а звідти планували долучити до себе студентів з Національного Університету «Львівська Політехніка» та Національного лісотехнічного університету.

Але в той час підтвердили інформацію про смерть студента V курсу географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Ігоря Костенка. Його пам'ять студенти ВНЗ Львова вшанували хвилиною мовчання та спільною молитвою у дворику географічного факультету. Декан Володимир Біланюк висловив глибокий жаль з приводу смерті одного з найкращих студентів, який став Героєм України, віддавши за неї своє життя. «Гинуть наші студенти, наші діти! Ми цього нікому не пробачимо!». Окрім того, декан закликав студентів з інших навчальних закладів звертатися до керівників з вимогою виходити на загальноміське віче та не боятися писати звернення до бандитської влади із закликом зупинити насилля. 

Згодом підтвердили інформацію про загибель випускника історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, викладача кафедри нової та новітньої історії Українського католицького університету Богдана Сольчаника.  «Він був талановитим у всьому: чи то була аматорська театральна роль, чи просто повсякденне навчання в університеті. Обрав спеціальність архівіста, але всі хто його добре пам’ятають підтвердять, що його найбільше цікавили люди і нинішнє життя українського суспільства», - висловлює свої співчуття спільнота УКУ (http://ucu.edu.ua/news/11553/). 

У сутичках між силовиками та протестувальниками 20 лютого 2014 року загинув випускник філософського факультету Львівського університету Сергій Кемський. «Багато хто вже зрозумів, що не варто повторювати помилки політиків – об'єднуватись потрібно навколо принципів, а не особистостей», - ще зовсім недавно писав Сергій у своїх публікаціях в ЗМІ. 

Ми висловлюємо глибокий жаль із приводу втрати цих молодих мужніх людей і всіх тих, які боролися за гідне майбутнє нашої держави, намагалися змінити її та навіки вкарбували своє ім'я до священної скрижалі Героїв України! 

Юлія Девда

Фото Олега Вівчарика, Марії Пилип та з особистих архівів загиблих

 

Революція: Комунікація VS Насильство

Революційні події завжди носять складний і суперечливий характер, змінюють громадянське мислення, приносять суспільству належні уроки, утверджують його прагнення і надбання. Та крім цього, вони мають бути належно висвітлені засобами масової інформації, що є одним із факторів того, чи зуміє населення зрозуміти істину таких нелегких часів. 

Сьогодні ми спостерігаємо ситуацію, за якої значна частина традиційних медій в Україні – преса, радіо й телебачення, по-своєму трактують події, нав'язують аудиторії вигідні погляди та стереотипи, прагнуть, щоб вона віддала перевагу політиці владної верхівки. Коли споживач усвідомлює, що ним маніпулюють, змушений орієнтуватися на ті ЗМІ, що подають інформацію оперативно, незаангажовано та без спотворень. І саме тут йому допомагають соціальні мережі, сайти авторитетних видань,блоги, Громадське телебачення…Звісно, під час революції, тут інформація оновлюється щохвилини, та й  читач або глядач бачить об'єктивну картину дійсності. Хоча подібні ЗМІ і терплять тиск, стараються не забувати про стандарти висвітлення подій, але для наших політиків є палицею у колесі . «Влада хоче, щоб війна не мала свідків», - каже доцент кафедри нових медій Наталія Габор. Та нові медії не залишають іншого вибору, як демонструвати те, що сьогодні повинен знати споживач.

18 лютого 2014 року на факультеті журналістики відбувся круглий стіл «Нові медіа Євромайдану:комунікація проти насильства», участь в якому взяли журналісти видань Львова, студенти та викладачі. Розмова стосувалася правил і норм поведінки журналіста впродовж висвітлення революційних подій, важливість Інтернет-джерел в отриманні суспільної інформації та доцільності фейкових новин під час революції. 

Зустріч розпочали із телефонної  розмови з політичним експертом Андрієм Окарою, який свою увагу зосередив на об'єктивності висвітлення подій, вказавши:вона є необхідною складовою новин, але часто вимагає ризику для життя і здоров'я : «Коли ти бачиш несправедливість,більше того, коли отримуєш за неї по "ребрах",або навіть ще гірше,то говорити про об’єктивність важко. Але баланс створюється в контексті інформаційного поля як такого». Через Skype-зв'язок присутні поспілкувалися  із журналістом видання "NGO Donetsk", аспіранткою кафедри нових медій Катериною Жемчужниковою. Вона розповіла про погрози, які надходили до неї впродовж перебування на Донецькому майдані та активність людей на ньому: «Бували дні, коли на майдан виходило 15-20 осіб, тоді як решта були на корпоративах, влаштованих регіоналами».

Після цього слово надали спікерам круглого столу. 

Головний редактор ІА «Zahid.net»  Олег Онисько говорив про етичний бік роботи журналістів під час революції. Як каже він, ангажованість є поділеною внаслідок різного бачення демократії та провладності. «Не варто плутати ангажованість із поглядами населення. Журналіст не є проповідником чи агітатором. У країні триває інформаційна війна,а журналісти є безпосередніми її учасниками. Ми повинні розуміти,що суспільно значима інформація повинна бути опублікована та перевірена, в ній має бути дотримана нейтральність та повага». Також зауважив те, що сьогодні, без роздумів про наслідки, ЗМІ поширюють брехливі новини чи безвідповідальні заяви, переводять увагу з головного на другорядне. На запитання стосовно того, чи є для нього мережа Facebook засобом масової інформації, незважаючи на швидкість подачі та поширення інформації у ній, спікер відповів «ні», пояснивши це тим, що в Інтернет-середовищі  етика спілкування передбачає, перш за все, людські цінності. 

Незалежний блогер і стрімер Петро Нек  наголосив на тому, що сучасні блогери повинні бути мультифункціональними. «Блогер – це ніби кухонний комбайн. Щоб готувати страву (в журналістському розумінні – інформаційний продукт), треба мати інструмент (планшет, відеокамеру чи телефон). Інформація має бути актуальною та свіжою». Також він наголосив на перевазі блогерів бути вільними та вказав на притаманну їм ангажованість.

На ролі нових медій у період політичної кризи увагу закцентував політолог Ігор Танчин. Він вважає, що соціальні мережі, зокрема, є тим засобом, який мобілізує населення. Разом із тим зазначає: «Зв'язки у соцмережах слабкі, їх сила- у незліченній кількості людей, які черпають з них різноманітну інформацію». Також спікер порадив: щоб бути впевненим у тому чи іншому повідомленні, перевірити треба кілька авторитетних

джерел.

Засновник і редактор сатиричного інтернет-видання  "UA Rewiew" Роман Голубовський аргументував потрібність фейків у час революційних подій, мотивуючи це тим, що безглузді дії можновладців чи їх самих потрібно висміювати. «Жарти - це революційна творчість. Вони звучать влучно тоді, коли сказані із серйозним лицем». Як зізнався спікер, такий спосіб осуду влади схожий до груп у соціальних мережах, адміністратори яких поміщують на сторінках кумедні пости.  Але є в Романа табу щодо теми релігії, оскільки вважає: про святі речі не жартують. 

Завершили зустріч дискусією, в якій спікери, викладачі та студенти висловили свої думки стосовно висвітлення революційних подій.              

Юлія Девда
Фото Мар"яна Павлика

        

Роман Скрипін: «Громадське – це бути самим собою!» або про унікальний проект в унікальних умовах

Вперше в ефір воно вийшло 22 листопада 2013 року о 14.00, як виявилося, раніше запланованого часу, через рішення можновладців зупинити заходи асоціації України з ЄС та початком мирних протестів, які переросли в Євромайдан. Під час революційних подій воно оперативно та правдиво подавало інформацію, запрошувало до студії  різноманітних гостей, з якими обговорювало ситуацію в Україні, перебувало в точках зіткнень і сутичок, подаючи актуальну інформацію за принципом «тут і зараз» - без спотворень та заангажованості...

Ідею молодого, але перспективного на українському медіапросторі проекту під назвою «Громадське телебачення», журналісти виношували давно, оскільки бажали зруйнувати систему класичних медіа, які показують лише те, що аудиторія любить, цим самим нав'язуючи їй вигідні власникам-олігархам погляди. «На тебе зважають тоді, коли ти робиш щось по-іншому і не просто так», - розпочав 14 лютого 2013 року свій майстер-клас в Українському католицькому університеті відомий журналіст, один із творців Громадського телебачення Роман Скрипін. Незважаючи на температуру і хворобливий стан, упродовж тригодинної зустрічі гість не втрачав почуття гумору та щиро усміхався своїм слухачам. Розмову Роман присвятив механізмові роботи суспільного мовлення, розповівши про ідею створення Громадського, джерела його фінансування, умови праці, рейтинги, аудиторію, головні цінності та плани. Разом із ним на зустріч завітали колеги – стрімер Сергій Грішин і продюсер з розвитку проекту Мар'яна Почтар. 

А все було так…

Відомо, якщо мовлення є суспільним, то не повинне залежати від Верховної Ради, політичних партій і великого бізнесу. Перш за все, воно зобов'язане орієнтуватися на запити глядача, розуміти, якого інформаційного продукту він потребує. Саме таку мету ставили креатори проекту, оскільки розуміли: за 22 роки незалежності Україні так і не вдалося створити суспільного мовлення та ухвалити відповідні закони стосовно його функціонування. Як ми вже згадували, в ефір Громадське вийшло 22 листопада 2013 року і, пов'язане темою революції, працює досьогодні. Як зізнається Роман Скрипін, цікаво було спостерігати реакцію колег, які звільнилися із солідних посад на телеканалах, усвідомлюючи, що така ідея може зазнати фіаско. Сьогодні команда Громадського – це  30 людей на 80 квадратних метрах, а також відсутність гримера, костюмера, суфлера, хронометражу та готового тексту. «Доброзичливці» запевняли: ви посваритеся, або ж при першому гонорарі поділите гроші та розбіжитеся. Цього не сталося, ми працюємо далі», - констатує ведучий. 

Довіра – капіталізація проекту

Не оминув Роман Скрипін і головних цінностей, на які орієнтується команда Громадського. Визначальними з них є відповідальність, оскільки працівники справді взялися за те, що до них ніхто не робив, тому повинні пильнувати інформаційний контент,а також відкритість, служіння суспільству, професійність та гідність. Все ж найвищою серед них усіх є довіра, яка і допомагає телебаченню продовжувати випускати медіа продукт за допомогою коштів глядачів, не заробляючи на цьому грошей. «Усі сюжети ми робимо у процесі спостереження, вони виходять живими, ненав'язливими. По своїй філософії ми не перетворюємося у традиційне мовлення, ми говоримо з людьми», - пояснює журналіст. І справді, тим людям, які звикли до подачі інформації від телевізійного диктора, непросто буде звикнути до нового формату, але все ж, прогрес відбувається.

Рейтинги та аудиторія

Стосовно питання аудиторії Громадського, Роман Скрипін зазначає: вона різноманітна як за віком, так і за соціальним статусом. Її потреби можна визначити лише за допомогою соціологічних досліджень, які зараз, відверто кажучи, не є вигідними з економічного боку. Найбільшу кількість переглядів, яке поки що мало Громадське – це більше135 тисяч в один момент! «Суспільство потребує діалогу, люди хочуть бачити себе у кадрі, називати речі своїми іменами», - каже журналіст, хоча припускає: після революційних подій рейтинг суспільного мовлення, все-таки, впаде, тому зараз доводиться готувати нові проекти. Як каже один із творців Громадського телебачення, надалі воно планує випускати програми, які би стосувалися виховання дітей, культури, науки, освіти, спорту та мистецтва. Присутнім Роман продемонстрував пілотний ролик «Забавлянки та співанки» (про виховання маленьких дітей піснею). 

«За палець не соромно!»

Не секрет, що багато кого із присутніх цікавили коментарі Романа Скрипіна стосовно казусної ситуації, що пов'язана із середнім пальцем, якого ведучий в одному з ефірів, включенням з мережі «Skype», адресував народному депутатові України Володимирові Олійнику. Це сталося під час розмови стосовно ухвалення «Законів про диктатуру». Інцидент одразу набув чималого розголосу серед ЗМІ, відбувалися і серйозні дискусії, проте сам журналіст непохитний: «Я був на межі зриву…Так, я зробив неправильно, сказавши: «Виведіть його зі студії!», але за палець мені не соромно, оскільки політики втратили зв'язок із реальністю, їм не вистачає справжності».

 

Наприкінці Роман Скрипін висловив думку про те, що головне в житті – робити те, що не суперечить твоїм поглядам і принципам.  

Ми бажаємо Громадському телебаченню і надалі служити інтересам суспільства та реалізовувати заплановане, з кожним днем доводячи: незалежна жуналістика – не міф, а реальність!

Юлія Девда

Фото Зоряни Козачок і Сергія Грішина