127 годин самозабуття й усвідомлення водночас…

«Удача завжди зі мною!»

Арон Ралстон , альпініст

Вміння виділяти у своєму мисленні місце для фортуни додає людині не лише впевненості в тому, що у складній ситуації вона поряд із наполегливими зусиллями та везінням, допоможе знайти вихід, а й призвичаює до такого способу життя. Та чи завжди можна розраховувати на цю хитку й непостійну річ , чи, навпаки, жити із твердим переконанням того, що вона стане в пригоді при будь-яких обставинах? 

Фільм британського режисера й продюсера Денні Бойла, у співавторстві зі сценаристом Саймоном Бофоєм, «127 годин» (2010 рік) - це кінокартина, базована на реальних подіях. Головний герой Арон Ралстон  (Джеймс Франко) – досвідчений альпініст, у минулому – інженер-механік, який після закінчення університету захопився екстремальними видами спорту, особливо скелелазінням та альпінізмом. Одного разу він вирішує податися до штату Юта, щоб ще раз підкорити вже звичні для нього маршрути з каньйонів, ущелин та заглибин. Діставшись його, Арон не тямить себе від радості знову насолоджуватися пустельними просторами та свободою, яку вони йому дарують. Свою мандрівку Арон записує на відео, щоб і дітям показати, та й спогади про неї мати. 

По дорозі він зустрічає двох мандрівниць – Меган (Ембер Темблін) і Крісті (Кейт Мара). Авантюрист допомагає зорієнтуватися їм на місцевості, а також заводить в ущелину, єдиний вихід з якої – це стрибок у воду, що й освіжить, та й адрелін подарує. Після розваг з дівчатами Арон мандрує далі. На його шляху – Blue John Canyon (каньйон Блю Джон). Впевнений у тому, що ця рельєфна форма без проблем йому підкориться, Арон пролазить в неї. Та величезний камінь несподівано навалюється на праву руку альпініста, придавлюючи її. Спочатку мандрівник не усвідомлює, наскільки важко доведеться йому боротися за власне звільнення, тому пробує кілька способів, щоб визволитися від каменюки. Перше, що робить Арон – виймає китайський мультилул (інструмент, в якому зібрані бритва ножа, шило, пилка, викрутка й ножиці), яким починає кришити камінь. Гублячи більше лезо, встановлює підйомний блок, але зрушити валун із травмованої руки не виходить. Усвідомивши те, що він втрапив у занадто серйозну пастку, Арон починає вести своєрідну «трансляцію в неволі», передає привіт своїм батькам і сестрі, просить у них вибачення за те, що не цінував їхньої уваги й турботи. Щоби трохи розвеселитися, інсценізує ранкову програму, в якій грає роль і ведучого, і запрошеного супергероя, як себе і називає.

Із приходом ночі Арону холоднішає, він починає марити: згадує моменти з дитинства, розваги з друзями, першу ніч зі своєю коханою Реною (Клеманс Поезі), якою знехтував, а також уявляє, як у районі каньйонів починається злива, вода стікає до ущелини й нарешті відкочує валун з руки альпініста. Кульмінацією маріння є його міражна зустріч із сім'єю та друзями, а також – із майбутнім сином. Запасів їжі й води обмаль, меншає і сил. У такому самозабутті  Арон проводить  більше п'яти днів. Єдиним виходом з неволі він вбачає ампутацію руки, що хотів зробити швидше, але не вистачало сміливості, та й віри у те, що врятується без крові, було більше. Альпініст робить це тим же мультилулом, борючись із нестерпним болем і травматичним шоком. Після цього, з останніх сил, він вибирається на поверхню. Йому щастить надибати туристів із Нідерландів, які викликають рятувальний вертоліт…

Команда, яка працювала над фільмом, дала йому жанр драматично-пригодницького трилера. При перегляді глядач розуміє: таке визначення себе виправдовує, оскільки в кінокартині присутня і любов до пригод, і моменти, які люди зі слабкими нервами не завжди можуть витримати, і перелом самого себе, щоб жити далі. Щодо планів зйомки, кінокартина насичена панорамами каньйонів, а також великих планів обличчя героя, яке показує і його виснаженість, і в певних моментах виражає втрату надії на врятування. Ще один цікавий момент – це динамічність, яка передається не лише різким переходом з кадру в кадр, а й поділом кадру на дві-три частини: наприклад, показують каньйон, але з різних ракурсів, або поєднують дві чи три картинки, пов’язані змістом. Фільм дістав схвальні відгуки від критиків, один з яких – Роберт Еберт, дав йому найвищу оцінку – 4 зірки. 

Наприкінці фільму глядачам показують вже справжнього Арона Ралстона, зі своєю дружною та новонародженим сином. Подія, відображена у фільмі, сталася у травні 2003 року. Після інциденту Арон Ралстон став гідним взірцем мужності, невпинної віри та безкінечної жаги до життя. Отож, удача, підкріплена вищезгаданими якостями характеру, в той виснажливий і визначальний момент, все-таки, була з ним.

Юлія Девда