Коли вловила погляд зір...

У кожної людини свої зорі. Одним - тим, хто мандрує, вони вказують шлях. Для інших це лише вогники.
 Антуан де Сент-Екзюпері."Маленький принц" 

Ми поверталися з вокзалу в автомобілі: я, батьки та мій однокласник. Ото зійшли з Тарасом із вагона потяга, а за вікном - ніч. Через її пронизливий холод мене трохи морозило, ледь зігрілася, напівлежачи на сидінні та не зводячи погляду з неба, сотень-тисяч його зірок та найяскравішої з них, мабуть, Венери, від якої несила було відірватись. Ще в дитинстві вона, однією з перших з'являючись на рум'яному від променів сонця видноколі, чомусь нагадувала мені туфельку із діамантом, а потім, з появою інших зірок, ставала звичайною, хіба трішки більшою від них…

Таки у сільській місцевості небо тобі відкривається дещо більше, бо у місті на заваді стають яскрава ілюмінація торгових центрів і розважальних закладів, вуличні ліхтарі, дахи високих будинків, навіть чотири стіни твоєї кімнати, сидячи де мимоволі забуваєш не лише про такий краєвид, а про можливість просто вийти і глянути на синь, всіяну коштовностями...Вони бігли за мною через вікно, та і я, через численні повороти та відволікання на розмови, інколи не встигала їх ловити..."Знаєш, Тарасе, люди перестали дивитися вверх, помічати красу того, що над нами...", - кажу ні з того ні з сього я, а він додає: "...а це ж безкоштовно таки, ми не платимо за сузір'я та сяйво зір"...

Я згадала, як в дитинстві гортала великий атлас з географії і затримувалася на перших його сторінках, де були карти Сонячної системи та двох півкуль; як, вкотре перечитуючи "Мою першу енциклопедію", чекала, коли дочитаю до сторінки 105, бо саме там, на цілому звороті, в ряд вишикувалися дев'ять планет; як виходила надвір і разом з батьком ми шукали Велику та Малу Ведмедиць, і ображалася, що колись треба буде їхати в іншу півкулю, аби побачити сузір'я Діви, мого зодіакального знаку...Згадала і те, що хотіла стати астрономом, ходити в синьому ковпачку із жовтенькими блискітками, мати телескоп, аби щоночі спостерігати за рухом зірок, падінням комет, хвости яких яскраво згоратимуть, коли долітатимуть до землі...І те, що старалася не прогавити щорічного зорепаду, загадати бажання та вірила, що воно здійсниться! Боже ж мій, я таки романтик!..

Але хіба дитинство закінчилося? Може, в часовому вимірі і так, бо розумієш, що от-от розміняєш третій десяток...Однак, що заважає вийти вночі і на кілька хвилин глянути в небо, втопитися в його синій далечіні, відчути гармонію та енергію, якими воно здатне тебе безкоштовно наділити, або вилізти на другий поверх, взяти книгу і ліхтарик, і час від часу відриватися, аби підморгнути розстеленому над тобою Всесвіту? Нічого....Просто ми забули, що щастя у простих речах, навіть у таких, як зоряне небо. І, як вважає італійський мислитель Бруно Ферреро, "...якщо на твоєму небі життя є зірка, то не витрачай свого часу, обпалюючи крила до тьмяної лампи", а британський письменник Томас Карлей дає таку пораду, напряму пов'язану з "укладом" життя цих світил: "Працюйте, як зорі, без метушні, але і без відпочинку". Навіть у них можна навчитися дечому корисному.

Юлія Девда