Подорож – перемога над життям
Валентин Сидоров. «Сім днів у Гімалаях»
13.03.2015
рік.
Ми вирішили чекати наступну, бо біля
тієї маршрутки, що вже от-от мала вирушати, ще юрмилися люди, які налаштовані
були у неї зайти. Поки краплі дощу билися об її вікна, асфальт перетворювався у
калюжі, а Оксана стояла зі своєю сумкою і передзвонювала мамі, повідомляючи, що
ввечері приїде не одна, а з довгожданою гостею (що не могло не тішити), я
згадувала, як виникло бажання відвідати Підгірці.
Мабуть, ви здогадалися, що із
цього селища сама Оксана, а в ньому розташований один із найдавніших замків
Львівщини, оповитий легендами про загадкову примару Марусеньку, яка інколи
ходить парком, що розташований біля самої будівлі, поміж його деревами. Приїхати
я мала ще в перший тиждень другого семестру, тобто всередині лютого, згодом
вирішила, що в цьому мальовничому куточку проведу святкові вихідні (7-9 березня),
але виділити час вдалося таки через тиждень – на 13-15 число. Це мала бути моя
перша серйозна подорож, хоч не така тривала і не на величезну відстань, однак я
хвилювалася, бо розпочати завжди найважче…
Після двохгодинної дороги та мого здивування,
що краєвиди, зокрема горби, дещо нагадують мою рідну Косівщину, ми пересіли на
наступну маршрутку, яка прямим рейсом їхала на Підгірці. За вікном і далі лив
дощ, всередині салону тускло горіло світло, яке водій інколи вимикав, двірники
насторожено скрипіли, обтираючи із лобового скла краплі, а в домі секти Догналів
світилося, мабуть, черговий обряд проводили чи щось читали… Мені ставало
моторошно, а потім ще більш моторошно, оскільки зійшли ми з Оксаною із
маршрутки, перейшли дорогу і почимчикували полем, яке вже встигло обгоріти, бо ранньою
весною його щорічно випалюють, так, як усюди …Трішки світла додавала ілюмінація
костелу, який розташований навпроти замку, що, мабуть, також підсвічувався…
Єдиний магазин у селі, одна в нім і
продавчиня, яку не стрималася спитати: «Чи не страшно ж Вам?», зважаючи на те,
що біля невеликого Народного дому, що розташовувався в кількох кроках від
крамниці, вже збиралися сільські хлопчаки. Після того, як Оксана накупила своїй
молодшій сестричці Дарині солодощів, ми вийшли і попрямували вузькою болотяною
вуличкою…Я дивилась у бік замку і, чесно кажучи, боялася. «Ти бачила її?» – «Так,
і неодноразово, кілька разів між деревами, а одного разу у замку, тобто у його
схованій частині. Ми зайшли туди із ліхтарями, і в один момент вона просто
накинулася на світло…Згадаю – досі мурашки. З Марусенькою побачитися хотіли навіть
екстрасенси, однак ніхто нічого тоді конкретного не сказав»…
Заходимо у кухню, одразу відчула тепло, привіталася, поклала на стіл печиво, скуштувала борщу та картоплю. Бабця Оксани Ліда розповіла про численні скандали, пов'язані з догнальцями, до яких молитися ходить мало не півсела. Виявляється, що секту створили у Підгорецькому монастирі, що поруч зі Львовом, назвавши її на честь лідера - Антоніна Іллі Догнала. Він є громадянином Чехії, який на території України перебуває незаконно. 3 березня 2008 року чоловік сам проголосив себе патріархом, вигадав Візантійський Католицький Патріархат, а через рік, 11 серпня 2009 року, заснував Українську правовірну греко-католицьку церкву. Однак богослужіння, які вони проводили, були не зовсім релігійного спрямування, оскільки група співпрацювала з комуністичними службами. Крім того, самому Догналові ще два роки тому заборонили перебувати на території України. Попри це, він досі тут...
Після смачної вечері та неочікуваних
подробиць про тамтешнє «чорне братство», сім’я зібралася спати. Я теж. На цих
вихідних ночуватиму в кімнаті Оксани – ніжно-зелений колір, котел, м’який диван і постіль з Вінні-Пухом. Так
приємно! Перед самим сном подруга принесла книгу, яку можна розгорнути на
будь-якій сторінці і прочитати вислів, над словами якого варто задуматися. Мені
випав: «Ти так зайнята своїми обов'язками, що забуваєш, що я є твоїм стерном…» Гм…Юлю, може, і справді варто змінити щось у собі і
навколо себе?...Я поринула у міцний сон...
Немає коментарів:
Дописати коментар