Перший пішов або як Юльця із Ксенею у львівських замках побували…День другий.

14.03.2015 рік.

Не була здивована, що прокинулася не у своєму гуртожитському ліжку, відчула приплив сил, однак заскочилася снігом, що випав над ранок, а светра теплого я ж то не взяла! Добре, що хоча б гумові чоботи прихопила, і то встигла десь їх подерти…Теплий одяг мені дали, з Оксаною ми швиденько поїли і відправилися на зупинку. У маршрутці, під композиції ОЕ «911», Тараса Чубая «Вона» та інших їдемо до Золочева. «Велике село», – сказала одна з моїх одногрупниць. Досі не знаю, чи ж сама у цьому переконалася, однак доволі непоганим виявився торговий центр «Надія», де мені закортіло придбати кілька резинок для волосся і де на мене, як на туристку, поглядали інші. А що? Набитий рюкзак, заплетена на бік коса, хустка під шиєю – чим я не туристка, незважаючи на те, що у цю роль вживаюся вперше?

Ось і видніються стіни замку, до якого ми йшли. Це вже зараз він музей-заповідник, який щодня відвідують охочі дізнатися про оборонні споруди країни більше. Впродовж віків, від часу свого заснування багатієм, батьком короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського Якубом Собеським у 1634 році, він був як фортецею і королівською резиденцією, так і навчальним закладом та навіть тюрмою. Автор його проекту – невідомий італійський архітектор. На місці старого дерев'яного замку йому вдалося звести два палаци – Великий і Китайський. Досьогодні збереглися надбрамна вежа, вали, гармати. 

У Великому палаці ми оглянули всі кімнати, побачили, як жили тогочасні пани, якою будівля є всередині, а також в загальних рисах ознайомилися з історією самого замку. Китайський палац потішив Музеєм Східних культур – живопис, графіка, скульптура, археологічні експонати, які представляють мистецтво Єгипту, Китаю, Японії, Індії, Туреччини, Персії…Оглядаючи ці роботи, я зрозуміла, чому Східна цивілізація, навідміну від динамічної та екстравертної Західної, є гармонійною, зануреною в себе. А все тому, що які ж філігранні роботи вони подарували світові! Мабуть, тут і відповідь…Коли виходили із палацу, то дізналися, що там, влітку, на другому поверсі, проводитимуть чайні церемонії…Проте однією із загадок Золочівського замку є камені, які розташовані неподалік будівель, під одним із підйомів до гармат. Поки написи на них не змогли розшифрувати. Датовані ХІV- початком XV століття, камені привезли із села Новосілки. Історики припускають, що автори написів – тамплієри…

Після такої прогулянки ми добряче зголодніли, тому попрямували до центру і зайшли в…«Настуню!» Кафе, до якого Оксана полюбляла ходити в дитинстві, тому побувати тут після стількох років – здивування для самої неї! Піца і сік дещо втамували голод, і далі на нас очікував Олеський замок, куди пішли вже разом із Даринкою.

Чесно кажучи, вразив він мене дещо менше, ніж Золочівський. Частину будівлі закрили на реставрацію, тому ми просувалися тими кімнатами, до яких був доступ – скульптури, картини, покої, зовнішні кам'яні стіни…До речі, замок належить до одних із найстаріших, вперше про нього згадують ще у 1327 році, пережив не одну битву, тому зараз потребує відновлення. Після закінчення екскурсії, їдучи дорогою від замку, ми зупинилися біля вольєра із двома страусами, які поважно ходили болотом і добряче розвеселили нас, присідаючи та виконуючи крильми дивний танок. Мабуть, так вітають кожного гостя…

«Ти знаєш, існують різні версії того, де замурували Марусеньку. Все через те, що, подейкують, зрадила вона свого чоловіка – пана Собеського, от і розправився він із нею так жорстоко. Кажуть, її останнім прихистком стала або стіна однієї з кімнат, де стрімко обриваються сходи, або прибудова біля самого Підгорецького замку …»– «Щось мені ніяково. Однак завтра вже будемо там, чи трапиться нам щось?» – роздумую я… 

«Я та, хто веде тебе…» – знову пише книга…Гм, куди ж приведе?