Річечка мого дитинства...

Нотка Черемошу та Волійці у моїй маленькій річці

«Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах!» Такими словами відомий український письменник, геніальний режисер і просто талановита й багатогранна особистість Олександр Довженко описує красу зачарованої Десни - ріки, на берегах якої пройшло його росяне та незабутнє дитинство, але часом трагічне і надто складне. Напевно, для Довженка це і справді був цінний час. Саме протягом ранніх років життя відбулося знайомство дитини із таємничим світом природи та гармонійне злиття допитливого хлопчика з навколишнім середовищем.  

Захопливий і насичений зеленими барвами світ пізнати довелося і мені. У мальовничому куточку Івано-Франківської області Косівського району, у селі Кобаки, я зрозуміла особливості ритму природи, вловила її дихання та принесла цей настрій у динамічну атмосферу міста, оповитого середньовічними легендами та духом романтики – Львів. Інколи бувають моменти, коли у гуртожитській кімнаті, під час навчання (як оце зараз), занурююсь у своє дитинство та пригадую, як разом із батьками та братиком прогулювалася у пишному саду, із друзями каталася на змайстрованій дідусем гойдалці, жаркого літнього дня збирала дрібненькі ромашки і таємно ворожила: «Любить-не любить». Невже тоді мріяла про вірне і чисте почуття – КОХАННЯ? Можливо й так, тільки не уявляла, що його вимір – це не тільки білі тоненькі пелюстки, що один за одним летять під мелодію вітру, а щось значно більше…І тепер, приїжджаючи додому, маю чудову змогу знову вдихнути повітря рідних просторів, насолодитися співом невгамовних пташок і милуватися багряним заходом сонця, проміння якого ніжно торкають моє обличчя…

Я  сиджу на теплій дерев'яній лавочці та спостерігаю за тим, як природа повільно готується до сну. І все це – під супровід легеньких хвиль невеличкої річки, яка також яскраво вписалася у кадри мого дитинства...На її горбиках – відблиски золота небесного світила, а під хвильками – суцільна таємниця, а може й ціла скарбниця потаємних речей…Добре довіряти скриті від усіх семи мільярдів осіб думки цій тихій і спокійній, як сутінки, річечці. Вона ж нікому їх не розкаже, не понесе в якийсь забутий людьми куточок, а збереже їх у дусі довговолосої та незвичайної німфи. Прозора біла сукня цього дивовижного створіння обплутана гілками берези, а русява коса сягає пояса та рясніє діамантовими крапельками роси, що причаїлись у колосках запашного волосся…

Що тільки не чула ця річечка від мене…Розповідала я їй і про свої невдачі,  ділилася з нею радощами. Вона була свідком моїх сліз і очевидцем моїх щасливих посмішок…Звичайно, перед тим, як сказати про це їй, я неодмінно повідомляла про усе своїм батькам і аж тоді передавала частинку несподіванок і сюрпризів моїй подружці-водоймі, яка була прекрасним слухачем. Та швидше за все, вона стала місцем, де я здобувала спокій і гармонію, що так були мені потрібні у певні моменти. На її неквапливі рухи можна дивитися безперервно, вони релаксують і допомагають відчути себе частинкою невловимого виміру навколишнього середовища, яке манить до себе постійно: і тоді, коли на розлогих рівнинах лежать сніги, коли земля стає сценою квіткового карнавалу, коли буяє зелень, жарить сонце та червоно-жовтою гамою здивовує осіння палітра кольорів…

«Батьком» цієї річечки, напевно, є славнозвісний Черемош, а «матір'ю» – сільська водойма Волійця.   «Дитя» цієї «парочки» зовсім не успадкувало буйності «родичів», які влітку люблять розливатися та неабияк лякати мешканців мого села чи району. Так, мені добре запам'яталися паводки та неврожай, особливо 2008 року…

Та ця річечка охопила набагато більше. Їй вдалося поєднати миті мого дитинства та юності, нотки Черемоша та Волійці. Вона відчула й відчуватиме мій душевний стан, а я не припинятиму довіряти своїх секретів цій таємничій водоймі. Але тільки після того, як скажу про все татові й маміJ

Юлія Девда