МОЄ ПЕРШЕ...МОЖЛИВО, ТРІШКИ НЕСМІЛИВЕ, АЛЕ ТЕЛЕВІЗІЙНЕ ТВОРІННЯ:)

Журналістські проблеми: де шукати шляхи вирішення?

Якою прогресивною не здавалася б та чи інша професія, стрімкий розвиток окремих її сегментів веде не тільки до вдосконалення та нових досягнень, а й до проблем, вирішення яких постає перед її фахівцями. Журналістику хоч і вважають дисципліною молодою, на сучасному етапі вона переживає прогрес у бік цифрових технологій і передачі інформації за допомогою електронних засобів масової комунікації. Та як для друкованих та аудіовізуальнихЗМІ, так і електронних джерел потрібні журналісти, які якісно та оперативно інформуватимуть суспільство, ті, які мають багатий професійний досвід.   

24 жовтня 2013 року у рамках Всеукраїнської  журналістикознавчої конференції «Громадянське суспільство і ЗМК: пошуки партнерства», присвяченій пам’яті професора факультету журналістики Володимиру Здоровезі, відбувся круглий стіл «Журналістська освіта в громадянському суспільстві». Участь у ньому взяли викладачі провідних ВНЗ та керівники засобів масової інформації Львова. Розмову присвятили проблемам у журналістській освіті, зосередивши увагу на співвідношенні в навчальному процесі теорії та практики, особливостях набуття студентами-журналістами професійного досвіду, фахових якостях мас-медійника та додаткових вміннях, якими мають володіти представники цієї професії.

Модератором круглого столу була доцент кафедри нових медій Наталія Габор. Вона привітала учасників засідання та зазначила, що над вирішенням проблем у журналістській освіті працюють практично всі вищі навчальні заклади, в яких вивчають цю дисципліну. Окрім цього, модератор схарактеризувала її структуру, виокремивши кілька рівнів: «Зараз журналістська освіта багатоповерхова. На першому поверсі знаходяться лекції, на другому і третьому - практичні навички, на четвертому - майстер-класи, а на п'ятому - короткотривалі школи та семінари. Я завжди кажу студентам, щоб старалися використовувати шанси набути цінний практичний досвід, слухаючи своїх старших колег». Наталія Богданівна підмітила, що кафедра нових медій співпрацює із редактором інтернет-видання «Zahid.net» Світланою Жаб'юк і головним редактором інтернет-видання «Варіанти» Іриною Марушкіною, які проводять зі студентами практичні заняття і вчать спілкуватися у колективі, адже від цього, в дечому, також залежить успіх їхньої діяльності та якість журналістських матеріалів. 

Далі слово наддали учасникам круглого столу. Головний редактор газети «Високий Замок» Наталія Балюк зазначила, що працювати зі студентами на практиці важко, оскільки робота у щоденному виданні є напруженою і потребує постійного пошукуінформації та тем. Та попри все, як сказала журналістка, керівництво друкованого ЗМІ старається приділяти увагу практикантам, посилаючи студентів шукати теми поза редакцією. Хоча, як зауважила вона, далеко не у всіх виходить підготувати вартісний матеріал і не кожен повертається з виконаним редакційним завданням. Як зазначила Наталія Балюк, редакцію газети «Високий Замок» представляє молодий коллектив, більшість журналістів якого – випускники факультету. «Майже все залежить від самого студента, від того, як він хоче працювати, чи схоче за щось зачепитися, щось відшукати», - підсумувала Наталія Балюк.

Доцент кафедри медіакомунікацій Гуманітарного факультету Українського Католицького

Університету Марія Титаренко закцентувала на важливій ролі не так місця проходження практики, як її куратора. Як впевнена вона, ефективною практика студента буде тоді, якщо нею керуватиме сааме практик, а не теоретик, передаючи студентам свою майстерність. Як зазначила Марія Титаренко, інститут кураторства при медіях є затребуваним.

Викладач кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лілія Шутяк також поділилася проблемами із проходженням студентами практики.  Основна скарга журналістів-початківців стосується недостатньої уваги з боку кураторів. Незважаючи на те, що цього року керівництво закріпило за студентами керівників практики, поки що бажаних результатів досягнути не вдалося. 

Доцент кафедри медіакомунікацій Гуманітарного факультету Українського Католицького Університету Юлія Голоднікова підмітила, що при розмові про журналістську освіту, ми маємо пам'ятати, що вона є частиною української. Також спікер зауважила, що сьогодні книги, які допомагають освоїти матеріал  з тієї чи іншої галузі, потрібні не всім студентам і це боляче. Окрім цього, перед аудиторією Юлія Голоднікова навела питаннядля роздумів: чи готова Україна до конкуренції, зокрема і на медіаринку?

 Головний редактор Інтернет-видання «Варіанти» Ірина Марушкіна запропонувала розширити спектр спеціалізованих курсів, які давали б студентам здобувати більший практичний досвід. Як вважає редактор, хорошою платформою для цього є власне нові медіатехнології, які привели до того, що поступово цифровими стають усі види ЗМІ. Незважаючи на прогресивність медій, виникає наступна проблема: як захопити читача у час постійних змін, на які потрібно не тільки реагувати, а й уміти до них пристосуватися?

Кандидат соціологічних наук, доцент кафедри теорії журналістики і масових комунікацій факультету журналістики Санкт-Петербурзького державного університету Людмила Мар'їна розповіла про нововведення у ВНЗ, де працює. "Ми маємо кафедру дизайну, на якій  викладають практики та вважаємо, що авторитет викладача залежить від його співпраці зі студентами», - впевнена Людмила Петрівна. Також  в університеті діє нова магістерстка програма "Документальне телебачення", проходячи яку, студенти мають нагоду поспілкуватися з кінорежисерами та оволодіти ремеслом підготовки фільмових жанрів.

Завідувач кафедри нових медій факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Борис Потятиник у своїх висловленнях розмірковував про різницю між теорією та практикою. Як сказав він, приблизно 100 років тому почалося відставання вищої школи від практики, що сьогодні примушує студентів уже з 2-3 курсу шукати роботу. Вони  вважають, що університет не дає достатньої кількості знань. «Причиною таких думок є те, що факультети знаходяться між небом – практикою  і землею – теорією чи  академізацією навчального процесу й сприймають журналістику як щось маргінальне», - вважає Борис Володимирович. Також завідувач кафедри навів приклади приватних шкіл за кордоном, де є чітко складений план: певний час студентам дають грунтовні знання про специфіку газети, пізніше – про радіо, телебачення, нові медіа, тоді як у наших ВНЗ практика є несконцентрованою. 

Викладач Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ольга Сухомлин розповіла про методи вдосконалення освіти у їхньому ВНЗ. «Ми відправляємо студентів у районні видання на місяць, незважаючи на те, що більшість з них не має великого бажання здобувати свій досвід там, але саме у невеликих редакціях майбутні журналісти  визначають свій тематичний напрямок, оскільки черпаютьпрактичні вміння, пізначи як верстку номера, так і розповсюджуючи примірники серед аудиторії», - пояснила вона. Ще одне нововведення, яке передбачають в Інституті – це зустрічі журналістів-практиків із викладчами. Метою таких занять яких є скорегування навчальних планів, що дасть зрозуміти, якого журналіста потребують ЗМІ.

Завідувач кафедри журналістики Ужгородського національного університету Юрій Бедзіля окреслив прорахунки Болонської системи, яка в Україні, за його словами, стала «оболонською»: «Ми робимо не те, що треба, знову все структуруємо. Студент повинен обирати ті дисципліни, які принесуть йому найбільшу користь. Та єдиною проблемою у здійсненні такої маневренності є нестача коштів», - каже він.  

Асистент кафедри нових медій (у минулому – редактор Інтернет-видання «Zahid.net») Світлана Жаб'юк вважає, що сьогодні студенти не мають достатньої бази знань про функціонування медіаринків, тому варто було б залучати до навчального процессу медіаменеджерів, які б давали майбутнім мас-медійникам таку інформацію. Окрім цього, вона вважає, що студенти потребують навчання за всіма канонами та правилами, оскільки на сучасній професійній арені журналісти мають складати усім іншим галузям ідну конкуренцію.

Заступник головного редактора ІА «ZIK» Тетяна Вергелес  не погодилася з колегами та висловила думку про те, що теорії у вищих навчальних закладах не забагато, хоча й теоретики, за її словами, не встигають за стрімкими змінами в медіаіндустрії. Вона вважає, що сьогодні існує дефіцит на зацікавлених студентів, які б не тільки прагнули до отримання достатньої теоретичної та практичної бази, а й шукали свіжі та оригінальні теми. Окрім креативності, спікер назвала й інші основні риси журналіста – грамотність та лаконічність написання, вміння користуватися адмінсайтом, а також - шустрість, інтелект, мова й оперативність.

Редактор відділу політики Інтернет-видання «ІРress» Ярослав Іваночко вважає, що людину, яка не має журналістської освіти, але знається на політиці, економіці чи культурі, можна навчити адекватно писати. Такий підхід і практикує видання, де працює Ярослав. За його словами, журналіст повинен знати хоча б дві іноземні мови, орієнтування у тій галузі, про яку писатиме, розумітися на блогосфері, лінкуванні текстів та інфографіці. Основою цих навичок є, звісно ж, праця по максимуму.  

Своїм виступом дискусію завершила головний редактор газети «Львівська пошта» Ірина Цицак. Вона зауважила, що люди, які вступили на факультет журналістики, повинні чітко усвідомлювати, навіщо їм ця професія, проявляти бажання вчитися та любити свою роботу.  Журналіст упевнена: вже з першого курсу майбутні мас-медійники повинні проситися у редакції для набуття професійного досвіду, а також – оригінально називати свої матеріали, вчитися працювати із джерелами інформації, користуватися словниками та самостійно писати дипломні роботи, оскільки журналіст, який досліджує певний сегмент медійної галузі, копіюючи твердження та думки інших, при цьому не створюючи власного тексту, не має права ним називатися. 

Після висловлення різноманітних думок стосовно фахової майстерності журналістів, її визначальних чинників та обговорення методів вдосконалення журналістської освіти в Україні гості конференції продовжили дискусії у кулуарах.

Юлія Девда

Фото Меліssи Жаботинської

"НІ" апатії та ліні! Як студенти-журналісти долають осінню депресію?

У вас зникло бажання щось робити чи займатися улюбленою справою? Будь-які завдання здаються вам надзвичайно важкими? Світ втрачає свої барви і холодна дощова погода за вікном зовсім не тішить? Вітаємо! У вас – осіння депресія! За словами лікарів і психологів, виникає вона у цей період року через зменшення тривалості світлового дня. Саме від неї, згідно з фахівцями, залежить кількість в організмі людини «гормону щастя» – серотоніну, який виробляється тільки вдень. Його нестача і призводить до розвитку почуття ліні та байдужості, знижує рівень працездатності та накладає на психологію особистості негативний відбиток, що позначаться на самопочуттю та настрої. 

Та чи обов'язково настільки піддаватися меланхолійному впливу цієї пори року та вважати осінь причиною понурості й апатії? Як потрібно урізноманітнювати свої осінні будні та віднаходити додаткову енергію молекул щастя? Ми опитали студентів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка про їхні думки стосовно цього сезонного явища і дізналися про найефективніші «рецепти» протистояння осінній, як її ще по-молодіжному називають, «хандрі».

Діана Кузьмич, 2 курс: «Осіння депресія, як я вважаю, настає тоді, коли надворі прохолодно і йде дощ. Та надавати цьому важливого значення не варто, оскільки за цією порою року прийде зима і стане ще холодніше. Гадаю, що просто потрібно купити парасолю, теплий шарф і чоботи, а також -  із самого ранку усміхатися людям і говорити собі: «Сьогодні особливий день, який принесе мені багато позитиву!» Окрім цього, ніхто не заважає назбирати опале листя, «сплести» з нього віночок і приміряти на себе образ королеви осені, або додати трішки креативу та зробити «листівочки» рідним і друзям». 

Марічка Карпа, 5 курс: «Скільки себе пам'ятаю, понурого стану восени та й взагалі депресії у мене не було. Я не вірю в неї й інколи мене дратує, якого важливого значення їй надають молоді люди. Їм потрібно зрозуміти, що життя буяє, всі двері світу для них відчинені, усвідомити і сказати собі: «Бери і роби, шукай себе, пробуй, реалізовуй і працюй!» Переконана, що такий стан виникає тільки в лінивих, які чекають манни з неба. Таким людям пораджу зняти рожеві окуляри, і хоча б почитати книгу, піти в спортивний зал, на танці, в театр… Не знаю, як в інших містах, але у Львові просто не можна депресувати, бо тут така краса неземна, її словами так просто не передати. Якщо вам все ж набридло це місто, тоді є два виходи - квиток на вокзал і літак» 

Вікторія Мазур, 4 курс: «Сезонній депресії не піддаюся, відмінним способом її подолання вважаю девіз : «Кохай і будь коханою!»

Анна Журба, 5 курс: «Осіння депресія виникає. Звичайно, стараюся не надавати їй значення, хоча це і важко. Для мене найкращим способом подолати таке відчуття є спілкування, а також зміна обстановки або роду діяльності. А загалом головне тут - не сидіти на місці, завжди бути чимось зайнятим. Тоді банально не буде часу «хандрити». 

Оксана Росса, 3 курс: «У мене ніколи в житті не було депресії, тим паче осінньої. Я цікавлюсь психологією і ходжу на йогу, стараюся бути в гармонії з собою. Підвищити настрій допомагають позитивні емоції, добрі друзі, гарні речі і правильні книги!»

Марія Пасельська, 4 курс: «Чогось негативного з осінню у мене не виникає. І все ж, якщо вас торкається таке відчуття, знайдіть хвилинку потішитися вбранням: якщо маєте гарний плащ чи пальто і гарне взуття, то настрій буде прекрасним завжди. В цю золоту пору можна й зачіски оригінальні робити, і спіднички носити. Хлопцям також не завадило б реалізуватися  й бути впевненішими. Цього року погода чудова – тому  гайда гуляти парком!»  

Богдана Лясківська, 2 курс: «У мене час від часу виникає такий понурий «осінній настрій» і я надаю цьому значення, оскільки він наче обтяжує мене, а в голову лізуть неприємні думки. Щоб його позбавитися, гадаю, варто знайти хороший фільм, запросити у гості друзів і весело проводити час». 

Анна Панчук, 6 курс:  «У мене майже постійно депресивний стан, але ним можна і насолоджуватись, часом депресія  є натхненням. Майже ніколи з нею не борюсь відколи маю кішку, але, на жаль, зараз і їй потрібна підтримка».  

Юліана Казімова, 4 курс: «Постійно борюся з осінньою «хандрою», тому  надаю їй важливого значення. Вважаю, що основною її причиною є холодна погода, але я слухаю музику про літо, п'ю гарячий чай, люблю ходити в кафе - і депресії як не було! Окрім цього, стараюся  допомогти подолати депресію тим, хто у неї впав. Також дієвими способами вважаю походи на у кафе, на різноманітні вечірки, перегляди хороших фільмів, прогулянки з коханим і подорожі». 

Василь Пехньо, 5 курс:  «В осені не бачу нічого жахливого і на так звану «хандру» взагалі не звертаю уваги. Вважаю, що у будь-яку пору року й погоду найголовнішим є відповідальна праця до душі, яка поєднується з якісним відпочинком».

Марія Марковська, 1 курс: «О, у мене зараз якраз пік! Я стараюся не зациклюватися на цьому, але не виходить, оскільки інколи це відчуття є сильнішим за мене. Думаю, потрібно полюбити осінь, можна спробувати почитати щось у парку, послухати улюблену музику».

Орися Хім'як, 4 курс: «Депресія – це  не для і не про мене. Розкисати - це слабкість, яку не варто собі пробачати. Іноді хочеться поплакати, посумувати, але це не має тривати більше кількох хвилин. Природньо, що настрій людей прямопропорційний погоді на вулиці, але тут також треба мати якусь міру. Та все ж коли дощ, сірість і негода вже так сильно затьмарюють мозок, то одразу треба чимось зайнятись, відволікатись і не дозволяти собі генерувати такі ж сірі думки. Біжіть в зали чи на стадіони і займайтесь спортом, оскільки наукою доведено, що це допомагає. Або наминайте шоколад, спілкуйтесь з мудрими людьми чи щось читайте, можете навіть  прибрати в домі чи в шафі, лише не сидіть на місці! І, звісно ж, багато смійтесь - це допоможе якщо не вам, то іншим людям точно»:) 

Даниїл Задорожний, 2 курс: «Зараз депресії немає, але таке почуття мені знайоме. Не потрібно, мабуть, робити з цього трагедії, бо цей стан можна використати для самоаналізу, нових думок чи то навіть творчості.  Також це новий погляд на світ і на себе. Стосовно способів подолання осінньої депресії, то вони залежать від пристрастей особистості. Комусь підходять перегляди фільмів, прогулянки, проведення часу із друзями, тоді як іншим просто потрібно побути на самоті, пройти цей стан до кінця і він, як щось сезонне, але обов'язкове, мине сам, просто потрібно не боятися з ним розібратися». 

Маріанна Опірська, 3 курс: «Холодний ранок, осінній дощ і -5 по Цельсію - це не погана погода, а, навпаки, чудовий привід для філіжанки гарячої кави з близькими, друзями чи колегами. Осінь - не просто пора року,це гармонія почуттів. Я вважаю, не слід впадати у депресію, навіть коли за вікном мало не торнадо. Не варто сумувати. Можливо, НЕГОДА - це єдина НАГОДА провести час із близькими вам людьми. Не втрачайте такого шансу й не сумуйте, адже осінь прекрасна...»

Як бачимо, стан осінньої депресії  притаманний не кожній людині, а той, хто схильний впадати в нього, старається звільнити себе від обтяжливих думок і різноманітних здогадок. Врешті решт, не самими дощовими днями живе осінь та й ми з вами, місце вона знаходить і для яскравих сонячних днів, які дають нам чудову можливість краще пізнати багатогранність цього сезону. Тому не витрачайте дорогоцінного часу на роздуми про те, настільки і чому у вас поганий настрій, а занотуйте «рецепти» ваших колег і знаходьте в золотій порі щось особливе. Недарма відома акторка Катерина Гусєва в одному з інтерв'ю висловила таку думку: «Осінь – це час відкривати в собі щось нове!» Здається, не помилилася…

Підготувала Юлія Девда

Віслава П'янтковська-Степаняк:«Ви маєте бачити більше!»

21 жовтня, у рамках проведення відкритих майстер-класів кафедри нових медій, студенти факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка зустрілися з віце-ректором Опольського університету Віславою П’янтковською-Степаняк. Зустріч змодерував завідувач кафедри нових медій Борис Потятиник. Розмова гості  та присутніх торкнулася чималого спектру тем, серед яких –  сучасні виклики перед  журналістами польських ЗМІ та визначення рис їхнього професіоналізму.  

 

Спочатку пані Віслава подякувала за те, що має нагоду поспілкуватись з молодим поколінням мас-медійників, після чого коротко охарактеризувала вищий навчальний заклад, де працює. За її словами Опольський університет, маючи двохсотлітній освітній, науковий і культурний досвід, є одним із найважливіших як у Польщі, так і в регіоні. Проректор зазначила, що однією з особливостей міста Ополе є те, що значну його частину населяє німецька меншина, тому і на вулицях частіше чути саме німецьку мову. Але це, як вважає Віслава П'ятковська-Степаняк, на користь обом націям, що співіснують на одній території. Нагоду відвідати саме місто й побувати у стінах Опольського університету львівські студенти-журналісти матимуть у травні, поїхавши туди з навчальною та пізнавальною метою. 

Упродовж зустрічі гостя закцентувала увагу на основних рисах журналіста-професіонала, поділившись оригінальним підходом до їх визначення у Польщі. Спочатку амбітного журналіста підводять до вікна і питають: «Що ти там бачиш?». Після цього він описує картину, що за склом. Та найголовнішим, як вважає пані Віслава, не є сказати про речі, очевидні й пересічним людям, а вміти знаходити тему. «Допоки ти не побачиш у тому, на що споглядаєш, теми, доти не будеш вважатися журналістом, оскільки професіонал має бачити більше, ніж звичайні люди, віднаходити щось особливе – у цьому й полягає журналістське вміння», - впевнена вона. Окрім цієї риси, мас-медійник повинен звільнитися від стереотипів, які обмежують його мислення та призводять до браку толерантності, уміти селекціонувати інформацію, тобто відбирати найякіснішу, цим самим не творячи інформаційного шуму та не гублячись у хаосі повідомлень. Також при висвітленні найрізноманітніших тем журналіст повинен бути об'єктивним, незважаючи на те, що в нього присутній і суб'єктивний погляд на дійсність, зловживання яким призводить до порушення інформаційних стандартів. 

Гостя охарактеризувала й основні види медіа у Польщі: таблоїдні, які женуться за «смаженим» заради фінансової вигоди та опінієтворчі, тобто ті, які формують громадську думку та дотримуються інформаційних стандартів. Тому і місія в таких ЗМІ різна: в одних – задовольнити потреби аудиторії ЧЕРЕЗ сенсаціЇ, в інших – якісно її інформувати. Як вважає Віслава П’янтковська-Степаняк, саме інформування аудиторії не є повним завданням ЗМІ, основне -   стояти на варті суспільства, не виступати знаряддям пропаганди певного товару чи ідеології та виховувати аудиторію, підвищуючи її моральну й духовну культуру. 

Наприкінці зустрічі гостя побажала студентам і викладачам навчитися мислити по-європейському та гідно виконувати свій журналістський обов'язок. 

Юлія Девда

Фото Мар"яна Павлика