Моє казкове життя
далеко не казка
Грейс Келлі, актриса,
принцеса Монако
Витонченість,
загадковість, спокій та рівновага, але разом із тим холодна краса та тверда розсудливість
так непомітно зливаються не лише в її обличчі, а й характері та проникливому
розумі... Видатна американська актриса і фотомодель, володарка «Оскара» і 10-та
княгиня маленької, але могутньої Монако Грейс Келлі була не лише взірцем
класичного стилю, яким залишається для багатьох і сьогодні. Після заміжжя із
принцом Реньє на неї поклалася колосальна відповідальність: дотримуватися
серйозного статусу, який не лише передбачав вірність і честь коханому
чоловікові, трьом дітям і державі, а й означав кінець кінокар'єри. Отож, до зйомок
у Голівуд їй більше не повернутися, але й від себе не втекти також. Мабуть, це
був найбільш переломний момент в житті тендітної, але сильної духом жінки, яка,
все ж, зробила надскладний, але справедливий вибір…
Саме цей період життя актриси відображає
кінокартина «Принцеса Монако»,
відзнята французьким режисером Олів'є Дааном. За жанром – це драма-біографія,
оскільки глядач спостерігає не лише за життєвими моментами актриси-княгині, а й
вникає у внутрішній конфлікт, боротьбу з яким веде головна героїня. Стрічкою відкрили
цьогорічний, 67-ий, Каннський кінофестиваль, який стартував 14 травня 2014 року. Прокат в Україні картина
розпочала 12 червня. Конкретний
часовий проміжок, який зображає фільм – це 1962
рік. Саме тоді Грейс Келлі (Ніколь
Кідман) впадає у відчай, бо розуміє: з акторською кар'єрою вона
попрощалася, а чоловік – князь Реньє ІІІ
(Тім Рот) увесь свій час зайнятий справами політичними. Намагаючись вдосконалити
розвиток Монако та посилити вплив країни на Європу, він стикається з агресією
французького президента Шарля де Голля. Своєю чергою, той намагається ввести у
крихітній країні податки, а на випадок відмови застосувати військову силу. Відбуваються
переговори стосовно такої ситуації і тут же закінчуються, коли Реньє добряче вдаряє
посла Фрації в обличчя, від чого той падає на землю. Навіть союзників князя
дещо обурила така реакція їх правителя на повідомлення посла щодо подальших дій
Франції.
Тим часом до королівського двору
заїжджає Альфред Хічкок (Роджен
Ештон-Гриффітс) – кінорежисер, який пропонує Грейс чергову роль у кіно. Княгиня
спокусилася, але, згадавши обіцянку про те, що до кіно не повернеться, відмовляє
своєму наставнику. Ввечері каже про такі гостини і Реньє, мимохіть згадуючи
розмову з Хічкоком про можливість продовжити кінокар'єру. Князь дозволяє Келлі
згодитися на пропозицію, тільки застерігає бути обережною та відповідати своєму
статусові. Наступного дня вона повідомляє про те, що повертається до зйомок,
після чого світові видання вже роблять прогнози щодо особистих відносин княгині.
Проте після цієї новини страждає не так подружнє життя Грейс, як, власне, її
статус: за шість років правління (весілля княгині з Реньє відбулося 19
квітня 1956 року) люди продовжують її не сприймати. Вчергове у цьому жінка пересвідчилася
і тоді, коли підготовка щорічного балу для товаришок із вищого суспільства
стала важливішою, ніж ремонт у дитячій лікарні. Відтак, холод
настає і у відносинах з чоловіком, який вважає, що будь-що, що б не
зробила чи сказала його дружина, має, здебільшого, негативні наслідки: мовляв,
вона дозволяє собі вільно висловлюватись, чого в Європі, навідміну від Америки,
не схвалюють, цим самим псуючи його імідж як управлінця. За рішення повернутися
в кіно її критикує і мама, а за сімейним обідом відмовитися від цього каже і
Реньє, в душі якого в один момент зібралася ненависть до дружини, яка знову
почала критикувати його за політичну гру. Ще одну підлість Грейс підсуває
сестра Рея Мадж (Паркер Поузі), яка
разом із чоловіком наймає приватного детектива, щоб своїми діями заплямував репутацію
княгині. Після викриття справи їх обох виганяють з Монако.
Рятівником для княгині Монакської стає отець Френсіс (Френк Ланджелла).
Чоловік просить її не здаватися, бути самою собою і каже, що найскладнішу роль
вона грає зараз, будучи між складним вибором у своєму житті: любляча матір і
дружина чи успішна кар’єристка? Розмова з отцем наштовхує її на, мабуть,
найскладніший крок: вона віддає перевагу Монако та його людям і ставить за мету
бути взірцевою княгинею. Для цього Келлі бере уроки французької, якою досі не
володіла, пізнає мистецтво поглядів, без пафосу йде на ринок і допомагає
продавати звичайним людям товар, а також займається благодійністю (їй вдається домогтися
ремонту у дитячій лікарні) – і все заради того, щоб стати до суспільства на
крок ближче. І їй це вдається! Хічкок на відмову не ображається, а, навпаки, поважає
крок Грейс: «Будь у фокусі, не випадай із кадру», - каже він їй, маючи на увазі
вже не акторську, а життєву гру.
На кону ще одна подія – бал Червоного
Хреста, на який з’їжджаються високопосадовці Європи та королівська еліта. На
ньому Грейс має промову: у ній вона звертає увагу на поняття «любов», яка
здатна все виправити та на вагоме надихнути. «Американська Афродіта», - саме так назвав княгиню
Монакську де Голль, який теж був
присутнім на балу і приїзд якого населення Монако освистало. Такою зустріччю
Грейс вдалося вирішити певні проблеми: вже у травні 1963 року Франція зняла
блокаду і відкликала податки, а сама княгиня більше у кіно не знімалася…
Кінокартина «Принцеса Монако» об'єднала п’ять країн: Бельгію, Італію, Францію, Монако
та США. Зокрема, зйомки велися у французькому Ментоне, в «Казино» Монте-Карло у
Монако, в італійській Генуї. Режисери вдало відтворили як архітектурну, так і кольорову
гаму середини ХХ століття: від екстер’єру та інтер’єру будівель до одягу,
прикрас, автомобілів та кухонного начиння – і все це об’єднують поняття «класика»
і «розкіш». У фільмі бачимо й чорно-білі фрагменти весілля пари, за яким слідкувало більше 30 мільйонів людей, що для тогочасного телебачення було рекордною кількістю. Хоча драму
передати вдалося не до кінця: стосовно воєнної політики – лише натяк, щодо двоякого
стану Грейс – таки-та ж невизначеність, оскільки прослідковуємо, що княгиня не надто була впевнена в тому, чи зробила правильно. Зате в ролі акторам втілитися
вийшло: зокрема, Ніколь Кідман постала витонченою, наполегливою та стильною, а Тім
Рот втілився в дещо агресивного, проте здатного на прощення князя. Враження
критиків і глядачів змішані: декому екранізація припала до смаку, оскільки
вдалося відтворити атмосферу 60-х і показати життя княжого подружжя, іншим було
недостатньо філософії та драматичних моментів. Категорично про фільм
висловилася королівська родина Грімальді. Принц Альберт ІІ вважає, що після показу його
батька сприйматимуть як «несправедливого правителя, який контролює свою дружину».
На показ фільму члени королівської сім'ї не з'явилися.
Натомість своє захоплення картиною,
зокрема, Грейс, висловлює телеведуча Ольга
Фреймут, яка продублювала Ніколь Кідман в українській версії. Як каже
жінка, із княгинею у неї є певні спільні риси: вони люблять класику, вирізи у
сукнях, а їхні мами – вчителі фізкультури. Ользі захотілося приміряти на себе образ
ікони стилю, тому зробила невеличку фотосесію. «Під час неї я наче спілкувалася
з Грейс, вона диктувала мені, якою я маю бути. Елементарне вона робить вічним»,
- зізналася Ольга в інтерв’ю «Сніданку з «1+1». 
Особисто для мене ще однією українською
Грейс Келлі є онука актора Івана Миколайчука (зіграв у "Тінях забутих предків") Марися
Горобець. Фотомодель, телеведуча й журналістка, вона також відзначається елегантним
і дорогим стилем, виваженістю та стриманістю (не враховуючи лише одну еротичну фотосесію,
хоча й та відносно скромна, бо цілком оголеною дівчина зніматися відмовилася),
а також ерудованістю (навчалася у Києво-Могилянській академії та університеті в
Лондоні), займається і благодійністю. Збігом це є чи ні, але ще у 2009 році її
запросили вести добродійний бал у Монако. Урочистості провели в la Salle
Empire – саме тому залі, де відбувалася
весільна церемонія Грейс Келлі та Реньє ІІІ.
«Все,
про що я мріяла – це знайти своє місце, кохати і бути коханою – без сумнівів,
оцінки та умов – це була б моя чарівна казка…», - сказано у
фільмі. Точно не можеш бути впевненим у тому, чи становище зобов’язало стати на
сторону держави, чи, все ж, поклик душі та усвідомлене розуміння того, що таким
чином вона робить благо як собі, так і суспільству. Та мабуть, в житті Грейс Келлі були
моменти, коли на всі норми та межі їй хотілося просто начхати, вилетіти із
золотої клітки та рвонути в Голівуд, щоб бути актрисою й не відчувати гніту
княжих обов’язків. Все ж, це був її вибір, як би склалося її життя, коли б вона
зробила по-іншому, нам також не знати. Тому з цього фільму ми можемо взяти належний
урок: перед будь-яким важливим кроком нам не треба слухати навколишніх чи
повторювати помилки інших, а відчути голос власних серця і душі, після чого слідувати
ньому.
А тепер добірка фото героїні - справжньої Грейс Келлі:
Юлія Девда
Фото з різноманітних інтернет-джерел
Немає коментарів:
Дописати коментар