Факультет журналістики відзначає День української писемності та мови

До Дня української писемності та мови, яке традиційно святкують 9 листопада,  студенти факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана  Франка відзняли два відеоролики, присвячені одному з найцінніших скарбів нації – українській мові. Ініціаторами зйомки стала Студентська рада та Наукове товариство факультету журналістики. Кожен, хто входить у ці організації, взяв активну участь у підготовці відеоматеріалів. Окрім цього, юні мас-медійники підготували стінгазети, на яких показали історію свята та помістили цитати видатних людей про цей національний скарб. 

Один із роликів – це бліц, де студенти кажуть відомі вислови про красу та цінність рідної мови, а також і власні слова про цю народну святиню. Інший – це чергування відеокадрів: молодь вживає слова та словосполучення неправильно, чим гнобить Українську Мову, яка, одягнена в чорну одіж, як знак жалоби через принизливе ставлення до себе, то спотикається, то падає, то відчуває біль. Та раптом студенти усвідомлюють: говорити потрібно правильно, без помилок, щоб не засмічувати красу, емоційне та семантичне багатство духовного набутку. І тут «головна героїня» розуміє: її люблять та шанують, плекають кожне милозвучне слово і стараються не втратити. Вона одягає вишиванку та тішиться, що надія на життя ще не втрачена, а сама вона процвітатиме ще не одне століття, і не серед одного покоління. 

Самим учасникам ідея зйомок такого формату припала до душі. Першокурсниці Тетяна Люта та Олександра Присташ відзначають оригінальність ідеї: «В таких міні-проектах ми можемо проявити свою фантазію та творчий потенціал, який у студентів-журналістів надзвичайно високий. Цей ролик дійсно є хорошим,  кожен студент-журналіст зміг сказати приємні слова та вшанувати нашу солов'їну », - вважають  дівчата. Студентка другого курсу Ніна Сукач також погоджується із доречністю такого способу передачі своєї любові до рідної мови: «По-перше, ми журналісти, і це частина нашої роботи. По-друге, це модно, популярно, поширено й впливово. По-третє, інтерактивно: дивишся, сприймаєш і певною мірою вчишся». А виконавиця головної ролі – третьокурсниця Світлана Куропій вважає, що журналісти повинні так неординарно підходити до висвітлення подій і співдружності між студентами, зокрема. 

Небайдужими до української мови є й викладачі факультету журналістики, які своїми цитатами підтвердили її вартісність та потребу шанувати.

Марія Яцимірська, завідувач кафедри мови засобів масової інформації:

«Мова є віддзеркаленням мислення людини. Як говорить абияк, то і мислить абияк. Відома мудрість Сократа: «Заговори, щоб я тебе побачив».

«Українці завжди любили свою мову. Після сотень указів про заборону української мови (навіть букварів і проповідей у церквах) вона вижила завдяки цій любові».

«Не можна знищити те, що є незнищенним за своєю природою і суттю».

«Культурну цілісність народу від Сходу до Заходу забезпечує тільки літературна мова. Вона має бути єдиною для всіх. До цього треба прагнути».

Йосип Лось, завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації: «Мова – це код нації. Українська мова старша від санскриту, має приблизно 400 базових слів, спільних із цією мовою, а також є семантично й емоційно найбагатшою…»

Мар'ян Лозинський, проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку: «Для мене мова – це слова, за допомогою яких можна відкрити душу. Українську мову я пов'язую з мамою, сім'єю, країною…Недарма ж у Біблії говориться: «Спочатку було Слово, і Слово було Бог… »

Богдан Тихолоз, заступник декана з навчальної роботи, доцент кафедри теорії і практики журналістики: «Мова – це повітря, органічний простір для самовираження. Окрім того, для мене це й інструмент, який  допомагає виконувати завдання як журналіста, так і педагога».

Олег Романчук, доцент кафедри української преси: «Українська мова – це мова держави, це засіб самоідентифікації та великий і вагомий семіотичний знак приналежності до землі, на якій живеш, яку любиш…»

Ярослав Табінський, заступник декана з навчально-виховної роботи, асистент кафедри телебачення і радіомовлення: «Українська мова – це не лише інструмент для спілкування, вона лежить у вищих площинах, є символом, який людині дав Бог, символом, з допомогою якого вона виражає себе, свою сутність, думки, характер, наміри. Та найважливішим є те, наскільки мову вчать любити й поважати з дитинства, зокрема, батьки, а згодом – школа та університет. Процес виховання в мовному середовищі ми повинні передаватися і молодому поколінню… »

Наталія Войтович, асистент кафедри теорії і практики журналістики: «Українська мова – це мова моїх рідних, близьких, моїх предків. Це мова, яку я чула ще з колиски, мова, яка живе всередині мене, тому нею розмовляла, розмовляю і буду розмовляти!»

Юліана Лавриш, аспірант кафедри нових медій: «Для мене мова – це не тільки словесна, а й духовна комунікація, бо слово, як і людина, має тіло і душу, де тіло – звукова модель, а душа – глибинний сенс».

Тому бережіть цю скрижаль самобутності та незламності людського духу, виховуйте у пошані до неї своїх нащадків і пишайтеся тим, що є українцями, тим, що розмовляєте українською!

Юлія Девда
Фото Зоряни Козачок